Пані Лесю, збереглися історичні відомості про те, як турецький мандрівник Ельвія Челеві відвідав Україну 1657 року й, визнавши багатство української мови, нарахував у ній лише чотири лайливих слова: чорт, дідько, свиня і собака. Отже, звідки в українців узялися матюки?
Він можливо не почув цих слів...
Глибоких екскурсів у історію я не робила... Збираюся написати про це книжку й на ці питання дам відповідь. Мат в Україні ніколи не був публічний такою мірою, як, скажімо, у Росії. У тій країні ця лексика фіксується з кінця ХІХ століття. Там був такий словник: “Словарь Еблематико-энциклопедический татарских матерных слов и фраз”. З цієї назви, до речі й пішов міф, що нецензурні фрази начебто татарського чи монгольського походження. Татарськими їх назвали не тому, що вони походять з татарської мови. Слово “татарський” означало ще “чужий”, “ворожий”, “невластивий”...
Насправді ця лексика йде ще з язичницьких часів.
І звідки нецензурні слова взялися в українській мові? Прийшли від північних сусідів?
Та ні... Візьміть хоча б гуцульські коломийки... У російському впливі їх не можна запідозрити. Проте в них наявні “сильні слівця”.
У коломийках на Західній Україні назви чоловічого й жіночого статевого органу фігурують частіше, ніж, скажімо, у центральній Україні, де вплив Росії був більший... Ця лексика була там з праслов’янських часів.
Від гуцулів я почула таке прислів’я: “На п*** світ ся держить”. Русинський ерос – гіперсексуальний.
А Ви можете дати етимологію найбільш відомих слів із цієї лексики?
Назва чоловічого органу пов’язана з словом “хвоя”... У різних мовах вона асоціюється з гострим, колючим предметом. Хвоя як колючка є етимоном цього слова. Але на певному етапі воно стало табуйованим, лайливим настільки, наскільки взагалі є табуйованою сфера тілесного низу людини. Тілесний низ людини в принципі доступний тільки їй самій.
Як Ви вважаєте, чому сучасні письменники – Андрухович, Подерв’янський, Жадан – так активно вживають нецензурну лексику?
Почалося все з початку 90-х років, коли відбулися радикальні зміни в суспільному, духовному житті українців. Змінилася картина світу, змінилися ціннісні орієнтири. Коли говорити про письменницьке середовище, той вибух нецензурності був формою опору офіційній мові тоталітарного режиму, цьому офіціозу, масовій мові, дерев’яній мові, правильній літературній мові. З цією правильністю, недозволенністю розхитування норм асоціювалася мова тоталітарного режиму. Єдина мова, єдиний режим, єдина ідеологія... Коли це все розпалося, антитоталітарні настрої поширювалися, і письменник міг свій супротив несвободі – і мовній, і духовній – протиставити цю мову. Цей обсценний шар мусив презентувати модус вербальної свободи. Слововживання – як виклик, форма опору.
Вживання цього шару мови є лакмусовим папірцем, який висвічує ступінь таланту письменника. Якщо йому нічого сказати, і він хоче епатувати, привернути увагу цими словами й нанизує їх через кому, і такий твір розрахований на комерційний успіх, – це твір-одноденка. Я прочитала дуже багато текстів. Банальні судження мені не хотілося включати до свого словника. Можна бути вишуканим у вульгарності і можна бути банальним, дурним до непристойності в абсолютно нормативному тексті.
Уживання обсценізмів має бути в унісон з якимись психологічними, драматичними моментами. Це завжди якісь непорозуміння людини зі світом, із собою, з людьми. Це невдоволення стосунками, це якийсь трагізм. Воно має бути пропущене через серце.
Чому я читаю “Таємницю” Андруховича, і в мене не викликає відрази ця лексика? Чому я читаю Жадана, і в мене немає відрази? А в Кокотюхи це вже штучно, це просто фактографічне відображення бандитських розбірок чи лайок чоловіка з жінкою... Це не тонке життєве спостереження.
А Подерв’янський, на Вашу думку, вживає цю лексику доречно й умотивовано?
Мені дуже подобається Подерв’янський. Його мова не викликає відрази.
Я з ним спілкувалася одного разу по телефону, коли готувала жаргонний словник. Мені треба було уточнити деякі семантичні нюанси. Слово “пи***ти” в значенні “бити”. Там була така форма, що я сумнівалася, як дати це тлумачення. Він був дуже потішений тим, що я вловила такий семантичний нюанс і надав потрібну інформацію.
Чому так сталося, що в інших мовах, наприклад, в англійській, вульгарні слова включені навіть до навчальних словників, а в нас їх не знайдеш навіть у найповнішому етимологічному словнику?
Ми відстали від Європи на 500 років. Той бум, коли це вимовити, прочитати було класно, атрактивно, смішно, Європа пережила 500 років тому.
Сам факт піарного інтересу до звичайнісінького лексико-географічного видання – це вже показник не дуже здорового суспільства. На ці слова було жорстке табу. І ми не пройшли цей шлях еволюції до зняття табу. Є дуже висока лінгвоонтологічна напруга між сакральним статусом норми і профанною мовою. Для того, щоб таке слово включили в словник, воно має тиражуватися. Політик може його сказати, з’явитися в газетах, на радіо, телебаченні, і воно вже просто перестане різати слух.
Але це означає, що воно дещо втратить своє експресивне значення...
До певної міри втратить. Воно стане таким, як зараз “чорт” чи “дідько”.
Чи є аналогії такого великого розриву між нормою і профанною лексикою в інших мовах?
Кожен народ має свою лайку, свою традицію, свої табу. Ця проблема лексико-географічної репрезентації – досі дуже складна і дражлива. Це традиція суспільства. Демократична Америка собі це дозволяє, вже не вікторіанська Англія – теж. В інших країнах це залежить від загальної настанови вчених. Такі слова можна не включати в загальний словник. Можливо, у тезаурус їх можна включити... Спеціальні товсті чи тоненькі словники все-таки існують у більшості мов. А їх проникнення в літературну мову – це вже ситуативна річ.
Мене хвилює український контекст. Досі ці слова шокують. Мені цікава ця лексика як фіксація зрізу української культури. Мені цікаво, чому в нас екскременторний елемент більшою мірою виражений ніж сексуальний.
Тобто, даруйте, “лайна” більше, ніж “трахання”? І чому ж?
Зараз у багатьох країнах “шіт”-культура (тобто культура “гівна”, екскрементів) домінує над секс-культурою. Вона домінує у німців, вони передали її чехам, також це є в латишів, французів, англійців.
Існує теорія, за якою для націй, котрі виділяються своєю фізичною охайністю, найстрашніше що може бути, – це екскременти. Назвати когось так чи вжити взагалі це слово – означає болісно нагадати про найгірше. В українців, можливо, переважання “шіт”-лексики серед лайок теж пов’язане з охайністю, а можливо, з іншими факторами. Я хочу це дослідити.
Якщо в російському варіанті буде поширено про*бати, то в українському буде про*рати.
Є ще третя – сакрум-культура. Наприклад, в італійців найстрашніша лайка – образити Богородицю.
Але це все умовний поділ, чистих культур немає. Зараз ми спостерігаємо в українських містах все-таки домінування сексуальної лайки. Сексуальна культура дуже розвинена у південних слов’ян – сербів, болгар.
Яке слово чи словосполучення Ви вважаєте найбільш грубим? Чи існує таке слово, яке б змусило Вас почервоніти?
Мене нічого не може змусити почервоніти.
А який Ваш улюблений вислів?
Для мене ті улюблені, які я почула абсолютно випадково і яких немає в російській мові. Мені подобається згадувана приказка про те, на чому світ держиться. Ще вислів з Чернігівщини: “У людей пи*ди стоять (коштують) ізби, а я свою зносила – ні випила, ні закусила”. А ще таке: “На х*я мені здалося на пи*ді чуже волосся”... Це я почула абсолютно несподівано. Розмовляла зі своєю дуже давньою подругою – у ті часи після Помаранчевої революції, коли Юлю скинули з прем’єрства.
Ми теревенили і я запитала, як вона до цього всього ставиться. Вона зробила паузу і видає цю фразу. Вона мала на увазі, що їй набридла ця політика, їй воно не треба і вона живе своїм життям. Я була шокована. Це було настільки смішно. Про цю свою улюблену фразу я вже говорила в інтерв’ю. А коментатори на одному сайті звинуватили мене в тому, що я перекручую вислови, мовляв, первісно воно означає, що жінці не потрібен коханець. Але в потоці мовлення фрази змінюють семантику. Вони є дуже мінливі, текучі, flexible, семантично мобільні, гнучкі. Так, як я цю фразу почула, так і зафіксувала.
До речі, у словнику “Український жаргон” я навожу синонімічні ряди різного плану. Найпотужніший синонімічний ряд у слова “капець”, і дуже потужний у “байдуже”. Якась така пофігістична епоха настала. З одного боку – “торба”. А з другого – пофігістичне ставлення до життя. Може, як форма психологічного захисту проти цього самого життя...
Ви самі вживаєте ці слова в повсякденному житті чи використовуєте їх суто з науковою метою?
Після того, як я почала укладати цей словник, у мене різко зменшилася потреба в промовлянні таких слів. Як жива людина я інтегрована в соціум. Уявіть ситуацію, коли йдеш у жек і розмовляєш із майстром, і тебе звинувачують у тому, що ти затопив когось... Це дуже травматична ситуація. Або мені доводилося з сусідом своїм спілкуватися.
Я нікого не ображала. Не викрикувала вголос цих слів. Не била посуд дома. Нікому не дзвонила і не плакала. Коли я була дуже зла на цей світ, у мене був рятівний якір – я просто вмикала комп’ютер, вибирала найміцніше слово, яке я не вимовляла, і старанно-старанно його лексикографічно опрацьовувала. Це був психологічний катарсис. Укладання було як хвороба. Я перехворіла й отримала такий імунітет, що зараз вживати такі слова нема потреби.
Як Ви ставитеся до руху пуристів?
Руху пуристів я не знаю. Є люди з життєвою платформою “за чистоту мови”. Проти запозичень...
Але вони виступають і проти нецензурної лексики також.
За нецензурною лексикою стоять глибинні філософські категорії. Завжди буде в людському мозку закладена агресія як така. Людина агресивна за своєю природою. Її завжди щось не задовольнятиме в цьому світі, щось шокуватиме. Тією чи іншою мірою життя буде несправедливе до неї, чи їй здаватиметься, що воно несправедливе. Вона вийшла в діловому костюмі на зустріч, і її з ніг до голови оббризкала машина. Можна уявити її стан. Спонтанно може вирватися лайливе слово щодо того водія... Чи стан людини, у якої програла улюблена футбольна команда. Яка буде реакція – залежить від самої людини.
Я дуже люблю такий анекдот. Єврей прийшов до єврея шити брюки. Той йому сказав прийти через тиждень. Прийшов, а брюк нема. Прийшов ще через тиждень, знов нема. Прийшов через місяць, йому дають брюки. “А чому ж так довго? – запитує майстра. – Бог створив світ за тиждень, а ви шили брюки місяць”. На що той йому відповів: “Подивіться на цей світ і подивіться на ці брюки”. Давайте дивитися на ці речі тверезо. Завжди буде в людини прагнення інтеріоризувати цю емоцію. Вона може плакати, може мовчати, може вдарити кулаком, тупати ногами, а може й вербально висловитися.
Як можна викорінити лайку? Та ще в усній мові? Для чого ставити таке завдання, яке не можна об’єктивно й перфектно виконати. Зменшити потік лайки можна. Давайте змінимо соціально-психологічні умови життя.
Щодо пуристів – це суспільство з репресованою сексуальністю.
Ви казали, що порівняно з посібником Джонсона Стерлінга “English as a Second F*cking language” Ви не пропагуєте ці слова. Але якщо у вас були різні цілі, то результат вийшов той самий: трактування нецензурних слів. Для чого власне Ви писали свій словник?
У Стерлінга це справжній посібник з лайки. Він пише: багато людей лаються, але вони не знають, як правильно лаятися. І він бере й наводить слово, його правильну сполучуваність, що воно означає, коли вживається.
Але це фактично те саме, що зробили Ви...
Я ніде не кажу, що хочу, аби люди правильно лаялися. Мій словник не пропагує лайки. Я коментую лише походження й значення цих слів. Словник – це не пропаганда. От скажімо, якби вийшов словник грецько-української мови. Ну, хто тією грецькою говоритиме? Хіба це пропаганда?
Розмовляла Анна Ященко
Ваш комментарий будет первым
