„Ты же понимаешь, Джордж, что Украина - это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территории - это Восточная Европа, а часть и значительная, подарена нами!”.
В. Путін із бесіди з Дж. Бушем.
...і нинішня «сирна» і минулі «м’ясна», «цукрова», «трубна» і особливо «газова війна» Росії проти України (якарозпочавшись одразу ж після розпаду колишнього СРСР,продовжується і до цього часу), як правило, мають не технологічну, а політичну складову.
Як відомо, у жовтні 2011 р. було підписано ініційовану Росієюнову, широко розрекламовану Угоду про зону вільної торгівлі із країнами СНД (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан, Молдова й Таджикистан) і ось, спалахнула, нова, так звана «сирна війна».
8 лютого 2012 р. Росспоживнагляд оприлюднив інформацію щодо заборони на ввезення сирів трьох українських підприємств: ПП КФ «Прометей» (Чернігівська обл.), АТ «Пирятинський сирзавод» (Полтавська обл.) і ТОВ «Гадячсир» (Полтавська обл.). Офіційною причиною цієї заборони стала, нібито, наявність в українських сирах великої кількості пальмової олії.
У свою чергу, в Держветслужбі України ці претензії назвали безпідставними.
Не дивлячись на це, 27 лютого 2012 р. Росія поширила заборону на імпорт сирів, які виробляються також Баштанським і Лозовським сирзаводами, «Бель Шостка Україна» і Хмельницькою маслосирбазою. При цьому Росспоживнагляд не повідомив навіть про причини такого рішення.
Основна складність ситуації, яка створилася внаслідок згаданих дій з боку Росії полягає в тому, що Україна щороку виробляє205 тис. тон сирів, в той час як його внутрішнє споживання у нас складає лише 120 тис. тон. З огляду на викладене, значна частина надлишкового сиру (60-70 тис. тонн на рік) поставлялася до Росії.
Оскільки виробництво твердих сирів у Росії складає лише 400 тис. тон, а споживається там 767 тис. тон, то саме за рахунок імпорту українських, білоруських, німецьких, польських сирів відбувається заміщення згаданої нестачі.
Тепер, коли поставки українського сиру до Росії практично зупинилися, то нашим виробникам доведеться:
- знижувати ціну на свою продукцію;
- призупинити власне виробництво (доки не будуть реалізовані наявні запаси сиру);
- знижувати закупівельні ціни на молоко (вони вже стрімко впали з 2,80-2,90до 2 грн. за літр).
Таким чином, зараз несуть серйозні втрати не лише переробні підприємства, але й весь молочний сектор України. За експертними оцінками вони можуть скласти лише у цьому році понад 300 млн. дол. США.
В ситуації, яка склалася резонно виникає запитання:
Чим все-таки пояснити «сирну війну» між Україною та Росією?
На думку експертів, причин тут декілька, але не та, на якій наголошують у Росспоживнагляд - наявність пальмової олії в українських сирах, оскільки навіть при бажанні українських виробників зробити це технологічно досить складно, а тому невигідно.
У зв’язку з цим, найбільш вірогідними причинами вважається ініціатива російських товаровиробників, які таким чином захотіли позбутися українських конкурентів і особливо те, що Україна заявила, що в 2012 р. буде купувати менше російського газу через його високу ціну.
Отже, на думку екс-міністра закордонних справ України В. С. Огризка, «сирна» війна є нічим іншим, як «засобом тиску на Україну для того, щоб вона, як перший етап, вступила до Митного союзу, а як другий етап, втратила свою політичну і економічну незалежність».
Слід зазначити, що і нинішня «сирна» і минулі «м’ясна», «цукрова», «трубна» і особливо «газова війна» Росії проти України (якарозпочавшись одразу ж після розпаду колишнього СРСР,продовжується і до цього часу), як правило, мають не технологічну, а політичну складову.
Крім того, згадаймо, коли одразу ж після розвалу СРСР наша північна сусідка самовільно захопила все загальносоюзне майно, в т. ч. те, що знаходилося закордоном (військові казарми, житлові приміщення, будинки посольств, консульств тощо). Як відомо, більша частина цього майна була розкрадена і не принесла користі і самій Росії.
Всі грошові збереження наших співгромадян на рахунках Збербанку СРСР, а також вільноконвертована валюта, заробленапрацею тисяч українських заводів, фабрик, колгоспів та радгоспів також була безсоромно вкрадена і всі нашібагатолітні переговори щодо її повернення залишаються безуспішними до цього часу.
У цьому зв’язку, доречно згадати, що, наприклад, під час розподілу Чехословаччини на Чехію і Словаччину (січень 1993 р.) будо досягнуто повного консенсусу щодо кордонів, розподілу федеративного майна (аж до поділу автобусів та залізничних вагонів). Протягом декількох перехідних років обидві країни продовжували мирно користуватися старою грошовою одиницею – кроною. Чехи ж просто додатково «наліпили» на купюри марку, схожу на поштову. Потім революційно перейшли на власну валюту. Жодна із нових держав не вступила у спадкування прав та майна колишньої Чехословаччини.
На превеликий жаль, цей приклад цивілізованих відносин між двома країнами не може бути використаний Росією, яка до цього часу мріє про повернення до колишнього СРСР.
А чого коштує, наприклад, те, що в 90-ті роки російський уряд спеціально не повертав ПДВ своїм експортерам у разі, якщо вони поставляли свої товари до України, хоча під час поставок російських товарівдо інших країн СНД цей податок повертався.
Пізніше, коли було укладено так звану Угоду про вільну торгівлю, Росія систематично виключала із режиму вільної торгівлі найбільш популярні українські товари (іноді перелік цих виключень досягав до 500 товарних позицій), в той час як з боку української сторони таких заходів не застосовувалось.
Згадані та ряд інших проімперських дій до України можна було б продовжувати і далі, але чого можна очікувати від Росії, яка і до сьогодні не визнає саме існування нашої незалежної держави.
Так, одна із кращих російських газет "Коммерсантъ" 7 квітня 2008 р. подала слова Президента Росії В. В. Путіна на закритому засіданні Ради Росія-НАТО, який звертаючись до Президента США Д. Буша, сказав:
„Ты же понимаешь, Джордж, что Украина - это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территории - это Восточная Европа, а часть и значительная, подарена нами!”.
Закінчуючи звернення до Президента США, В. В. Путін висловив погрозу, що Росія може розпочати приєднання до Росії Криму та Східної України.
Отже, які висновки потрібно нам зробити із «сирної», «газової» та інших війн з Росією і що робити?
По-перше, необхідно якомога швидше просуватися до підписання Угоди про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС. Як зазначає екс-міністр закордонних справ України В. С. Огризко, «до тих пір, поки в Москві не зрозуміють, що ми зробили інший вибір, вибір на користь Європейського союзу, на користь НАТО, на користь європейської цивілізації – ці всі війни будуть продовжуватися».
По-друге, пошук альтернативних ринків збуту українських сирів, зокрема, Китаю, Монголії, Сингапуру, Морокко, Туреччини, ОАЄ, Лівії, Єгипту, Грузії та Азербайджану.
Третє. Звернутися із скаргою до Світової організації торгівлі. Правда, Росія стане повноправним членом цієї організації лише у травні ц. р., а процедура розгляду будь-яких торгівельних спорів цією організацією є досить тривалою.
Четверте. Потрібно суттєво розширити кадровий склад (і підняти його професійний рівень) всіх державних інституцій, які прямо чи опосередковано займаються питаннями зовнішньої торгівлі України - МЗС, Мінекономіки, Митної служби тощо. На жаль, за останні роки під виглядом реформ було нанесено непоправну шкоду державному управлінню зовнішньою торгівлею - ліквідовано Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків, деякі зовнішньо-торгівельні підрозділи, які залишилися у складі Мінекономіки надзвичайно малочисельні, закриті всі торгівельно-економічні місії, які працювали у складі посольств України за кордоном, Укрексімбанк, який було створено спеціально для підтримки експорту вітчизняних товаровиробників, займається виключно обслуговуванням зовнішніх боргів та вимушено, як приклад, надає кредити… місту Львів.
Таким чином, зовнішня торгівля, де створюється понад 50% ВВП нашої країни, залишилася практично без руля і вітрил. У цій ситуації малоймовірно, що Україна зможе якісно готуватися та ефективно проводити переговори щодо захисту своїх інтересів на зовнішніх ринках, особливо у Росії, у якій залишився весь інтелектуальний потенціал у сфері ЗЕД колишнього СРСР. У зв’язку з цим, зокрема, невипадково, що зовсім недавно вирішувати питання у Москві щодо призупинення «сирної війни» поїхав… міністр аграрної політики і продовольства України, а не фахівці з питань зовнішньої торгівлі.
П’яте. У світі шанують інтелектуально сильних керівників держав і тому добре відомо, що за всю історію незалежної України досить ефективно вміли захищати економічні інтереси нашої країни лише екс-президент Л. Д. Кучма, екс-прем’єр-міністри Є. К. Марчук, П. І. Лазаренко.
Шосте. «Бійтеся данайців, які дари приносять» – цей крилатий вислів сягає древньогрецького епосу…
Під час троянської війни (майже 3300 років тому) греки 10 років безуспішно намагалися узяти Трою і тоді вони побудували великого дерев’яного коня та подарували його троянцям, ніби на знак примирення. Троянці повірили і втягли коня в місто, але ж вони не знали, що всередині заховалося кілька десятків грецьких солдатів. Уночі ж елліни вийшли із коня, впустили через браму все своє військо – і Троя пала.
Ця повчальна історія згадується кожний раз, коли оприлюднюється інформація про чергові договори або ж угоди між Україною і Росією, оскільки, як правило, вони готуються поспіхом без врахуванням можливих наслідків і тому, як правило, закінчуються бідою для України.
В'ячеслав Єнбаев
Енбаев Вячеслав ДиректорАгентства экономического лоббирования «ДРОНО», автор, соавтор более 30-ти законов Украины.
Михайло Мусієнко экс-руководитель сектора по ВЭС КМУ, экс-руководитель торгово-экономической миссии Посольства Украины в Турецкой Республике, директор Агентства экономического лоббирования «ДРОНО» по стратегическому планированию и развитию.
Комментарии
