|
Якщо ми прагнемо міняти своє життя, то міняти його потрібно не в Києві, потрясаючи повітря й розмахуючи різнобарвним ганчір'ям, а в себе дома, відстороняючи від реального впливу «пастухів» і беручи владу на місцях у свої руки…
Більшість ніколи не ставала ініціатором яких-небудь змін, більшість завжди була пасивною, скоріше навіть боягузливою. За всіх часів більшість розуміла тільки силу і йшло за силою, при цьому зовсім не важливо, хто сильний - бандит чи праведник. Особливо яскраво це проявляється в нас, у слов'ян. На жаль, сьогодні в Україні сильні бандити, тому народ аплодує їм, і справа тут не в ньому поганому або в ніякій опозиції, просто так влаштоване наше суспільство, ми по іншім не можемо, плазувати – це, схоже, наша національна риса. Тепер дуже важливий момент: як би там не виглядав від усього відсторонений народ, він у своїй похмурій і мовчазній згоді, все-таки керується думкою тих, кого він чи то від страху, чи то від історичного раболіпства перед нахабністю, вважає для себе авторитетами, і перебувають ці авторитети не в Києві, а безпосередньо на місцях, це явище характерне для всієї країни. Хто ж ці авторитети? Ними є клани, що реально контролюють території, сформовані на основі партійно-комсомольських активів, які згодом трансформувалися у відверту мафію. Вони справжні хазяї й замовники влади, тільки з ними й у першу чергу з ними домовляються ті, хто прагне бути у владі, без них в умовах корумпованої системи це зробити неможливо. Місцеві клани не тільки є фінансовою підмогою правлячої верхівки, але й дуже ефективним інструментом, що забезпечують електоральні переваги народу, не для кого не секрет, що, у принципі, народ все-таки голосує, і глобальних махінацій при цьому немає. Це і є конкретні можливості місцевих кланів, що приватизували абсолютно всі місцеві партячейки. І нікуди від них не подітися, всі йдуть спочатку на уклін до них. Згадайте 2004 рік. Тоді частина населення, яка думає, надихнулася, справедливо вважаючи, що зараз почнуть працювати соціальні ліфти, і до керівництва територіями й країною прийдуть не тільки гідні, але й високопрофесійні люди. Але Ющенко почав домовлятися з регіональними елітами, у першу чергу з донецькими, з директорами місто-утворюючих підприємств, які й донині вичавлюють усі соки із трудящих, з відвертими бандитами, коротше з усією братвою, що нахабно паразитує на тілі суспільства. Що робила Тимошенко – те ж саме, наприклад, її фаворитка Королівська відразу вступила в діалог із профспілкою вуглярів, з директорами шахт, які так само далекі від народу і його проблем. Як вчинила «Свобода», коли прийшла в парламент, дуже просто - Швайка почав загравати, так само як і Королівська із профспілкою вуглярів і з місцевими бонзами, в особі представників команди Єфремова. Інакше кажучи, місцеві клани або «пастухи» народу на місцях є фундаментом існуючої кримінальної системи, вони реальні й всесильні при будь-якій владі, тому що не Київ контролює території, а вони - учорашні п'яті секретарі міськкомів і жваві комсомольські ватажки, а сьогодні нещадні й жадібні «пастухи» безмовного народу. З цієї причини в нас усе й стоїть на голові - ті хто повинен управляти не управляють, ті хто повинен захищати не захищають. На місцях відбувається справжня вакханалія, центр це бачить, але фактично в це не втручається, тому що з однієї сторони залежить від «пастухів», а з іншого сторони ті ж «пастухи» забезпечують відчуження народної власності, ресурсів на користь правлячої верхівки…, така собі домовленість. На цей час найбільш стійкі відносини з «пастухами» проглядаються в партії Регіонів, вона зуміла мотивувати «пастухів», у неї це вийшло, а у її попередників не вийшло, власно, це єдине чим відрізняються ті від інших. Розуміючи ці речі, можна зробити декілька, на мій погляд, правильних висновків, суть їх у наступному. Якщо ми прагнемо міняти своє життя, то міняти його потрібно не в Києві, потрясаючи повітря й розмахуючи різнобарвним ганчір'ям, а в себе дома, відстороняючи від реального впливу «пастухів» і беручи владу на місцях у свої руки…, як це зробити і як це буде виглядати – це питання окремої розмови. Народ піде за тою групою або структурою, яка буде сильніше за тих, кому він підлеглий зараз, іншими словами - перспектива є тільки в тієї політичної сили, яка зможе дати людям не тільки надію, а й почне на ділі формувати на місцях народні активи, готові до жорстокої сутички з місцевими кланами, з метою узяти владу в свої руки й затвердити народовладдя на територіях. І останнє – для того щоб убити дракона, потрібно все-таки стати драконом і хто б зараз не говорив мені про моральність, я знаю одне, того хто насилує твою матір, потрібно знищувати негайно, а Україна – це наша мати. Тому - тільки знищення «пастухів» і позбавлення впливу на місцях їх сподвижників зможе остаточно зламати фундамент, на якім стоїть злодійська система, тільки в цьому випадку злодійська система зможе втратити головну підтримку - підтримку знизу, що забезпечує безпека, яка дає їй енергію і впевненість. Якщо в Україні в найближче доступне для огляду майбутнє не з'являться люди, здатні це організувати й очолити, люди здатні взяти на себе відповідальність за подальший розвиток країни, тоді наше місце буде гарантовано серед народів невдах, у списках колоній більш вдалих країн і народів. Костянтин Ільченко Статтю на ТИРИБУНУ НАРОДУ надіслала Олена Куззула, м. Ужгород.
 Ваш комментарий будет первым | |
|
