По случаю наступления весны, позвольте подарить Вам замечательную поучительную басню неизвестного украинского баснописца, которую отредактировал и любезно нам предоставил пан Юрко Стрелков-Серга.
ВСІМ УКРАЇНСЬКИМ ЖІНКАМ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
Автор невідомий. Відредагував Юрко Стрєлков-Серга
ЗАРОЗУМІЛА СВИНЯ
Лев на Льосі оженився (у житті таке бува),
Запишалась та відразу: — Я цариця лісова!
Привсезвірно заявляю: Хто колись мене цькував,
Той щоб зараз на колінах, в мене ратиці лизав!
Тут, негайно, біля Льохи заходилися вовки,
Стали їй лизати ноги, ніжно чухати боки.
А зайчисько, сірий красень, квіти їй носив щодня,
Шепотів: — Це ти Левиця, а твій Лев старий — свиня!
Ти найкраща в цілім світі, і про це гудить весь ліс,
Лев тобі уже не пара, він до тебе не доріс...
Тут задерла Льоха рило до такої висоти,
Що вже Леву заявила: — Я цариця! А хто ти?
Лев засмучено промовив: — Як поваги вже нема,
Я, мабудь, піду від тебе, щож робить, живи сама.
Льоха фиркнула пихато: — Тю, потрібен ти мені!
Та недовго царювала — опинилася в багні.
Заєць, про таке почувши, ззаду підійшов тайком,
І щосили у свиняку жбурнув мерзлим буряком.
А недавно бідну Льоху та й надибали вовки,
Пригадали давню кривду, з’їли навіть і кістки.
Тут мораль жінкам заміжнім (дай вам Боже довгий вік):