Один мій знайомий якось сказав: «якби не розіп’яли Христа ми б не мали ще однієї нагоди святкувати». В його словах, попри сарказм, був певний сенс, адже українцям дійсно доводиться святкувати історичні, релігійні і світські події інших народів, вшановувати чужі імена, забуваючи часом про власну історію та своїх героїв. Апофеозом подібного епігонства (пробачте за іншомовні вислови) є молитва, відома в народі під назвою «Отче наш». Впевнений, що повторюючи її навіть тисячі разів, ніхто по-справжньому не замислився над змістом самого тексту, сенсом і метою цього послання, котре можна було б порівняти з «Троянським конем» духовності нашої нації.
Промовляючи у своїй «нагірній» проповіді (Матфея 6:9) до натовпу, що складався з бідних, скалічених, упосліджених, обездолених, вигнанців, безрідних, волоцюг, Христос, як вправний керманич людських душ і знавець плотських потреб, «майданної психології», говорив людям те, що вони бажали від нього почути і що хотіли мати у своєму житті. Він не вчив їх працювати, бо сам цього не робив, а лише принизливо благати, звертаючись до «небесного отця», щоб той «дав їм», «простив їм», «позбавив їх», уподобившись до нікчемних, немічних, бездарних і нездатних ні на що рабів. Ніхто не повинен був виділятися з натовпу, слова «я» тут не існувало, лише «ми» і «нам». Саме цю молитву обрали собі декласовані елементи, що ходять поміж людей з простягнутою рукою. Для них її суть зводиться до одного: «хай не відсохне рука беручого і не збідніє рука даючого». А заклик «не турбуйтеся про день наступний» (Матфея 6:34) має прихований злий сенс, адже українці завжди жили за принципом «готуй сані літом, а віз зимою». «Він узяв п’ять хлібин і дві риби, і розділив на всіх. І їли всі, і наїлися. Було ж ївших біля п’яти тисяч мужів» (Марка 6:41-44). Ще Конфуцій (551 – 479 рр. до н.е.) казав: «Хочеш допомогти людині – дай їй не рибу, а вудку». Віра в Бога на небі і в життя після смерті є проявом давнього поганьства.
Звертаючись до уявного «небесного Отця» людина відволікає свою свідомість від існуючої реальності (психологи і ворожки знають цей прийом) і мимоволі відкриває душу Дияволу. Відтак, якщо хтось читатиме цю молитву – вона йому насправді не допоможе, адже молячись Богу людина в дійсності звертається сама до себе, свого внутрішнього єства, власної підсвідомості. Відкрити Богу душу і впустити Його в неї означає знайти психологічний зв’язок з самим собою і зробити себе керованим власною волею. В кожному з нас живе свій Бог, «Бог не мертвих, а живих» (Марка 12:27) і спільним для людей він стає тоді, коли вони духовно і мовно об'єднуються. Різні народи мають різних Богів, тому називають, вшановують і виконують Їхні настанови по-різному і в різний час, іноді прийнявши за Бога його лукавого двійника, звідси психічні розлади, тероризм, війни, збройні конфлікти.
В цей важкий і визначальний для України час, коли на наших очах руйнуються і занепадають тисячолітні духовні і матеріальні цінності, народні вірування, традиції і культура, а міжрасове і міжетнічне змішування набуло загрозливих для нації масштабів, доля країни і цілого народу, його виживання і подальшого існування залежить від кожного з нас. Українці повинні молитися, наповнюючи душі мужністю, радістю буття і впевненістю у майбутнє, але не зловісному (1-я Паралипоменон 16:24-30) єврейському Богу Авраама, Ісаака і Якова (Исход 3:6) «котрий дасть відповідь за посередництвом вогню» (3-я Царств 18:24), а своєму миролюбному і дбайливому Богу-Творцю, що створив Адама, Єву і весь рід їхніх білих нащадків.
Щирим бажанням допомогти українцям дізнатися правди, повернутися до своїх історичних джерел, сприяти їхньому духовному відродженню, національному становленню, всім і кожному зокрема, де б вони не мешкали, є ця молитва, що була навіяна мені Господом напередодні Великодня і записана моєю рукою. Читаючи її, долоні слід скласти разом і піднести до грудей. Хреститися і вішати на себе могильного хреста не потрібно. Народна традиція забороняє класти хрестом ножі, ложки, вилки, сидіти схрестивши ноги, руки, навіть швидка допомога змінила хрести на сніжинки. «Невже не знаєте, що хрещені в Христа Ісуса, в смерть Його хрестилися? Отже ми поховані з Ним хрещенням в смерть» (До Римлян 6:3-4). Як писав Тарас Шевченко «Кати знущаються над нами, а наша правда п'яна спить». Тож молімося до нашого Бога такими словами: (Молитву російською мовою знайдете за цим лінком )
Комментарии
