ПДВ – «не - повітря…». Історія та сучасність

Енбаев Вячеслав Николаевич  

У системі податків важливе місце займає специфічна група непрямих податків, які називають податками на споживання. Вивчення зарубіжного досвіду їх застосування особливо актуальне нині, в період загострення фінансової кризи. Коли відбувається остаточне формування і підготовка для прийняття (нарешті!) нового Податкового кодексу України, з яким пов’язуються великі надії щодо стабілізації економіки країни.

Група податків на споживання складає значну частку в оподаткуванні у різних країнах. Відповідно до міжнародної практики, визначено три види податків на споживання: на додану вартість (ПДВ), на продаж і з обороту.

Вирішальну роль серед них, безумовно, нині у світовій економіці відіграє ПДВ. Не є винятком й Україна. Приміром, у 1992-1995 рр. цей податок забезпечував близько 20-25% всіх податкових надходжень в країні. Це значно більше, ніж у країнах ЄС, де, до речі, цей податок відігравав першочергову роль.

З 1997р. питома вага ПДВ у податковій системі України значно збільшилася: цей податок забезпечував вже понад третину податкових надходжень до консолідованого бюджету. Пояснювалося це значним зменшенням податкових надходжень податку на прибуток (якщо у 1992-1995рр. він забезпечував близько третини всіх податкових надходжень, то з 1996 р. його доля зменшилась до 20%). Основна причина – різке збільшення (до 40-50%) кількості збиткових підприємств в багатьох галузях економіки, зростання обсягу «тіньової» економіки.

Як бачимо, коливання частки ПДВ в економіці досить значні (нагадаємо, що нині доля ПДВ в Держбюджеті України складає більш ніж 20%), тому доцільно звернутися до аналізу досвіду розвинутих країн у цій царині.

Як змінами у величині ставки цього податку на різні групи товарів парламенти та уряди намагаються пом’ягшити вплив фінансової кризи у власних економіках.

Адже ПДВ – це «не – повітря», як встигли впевнитися мабуть усі з часу його законодавчого введення і в нашій країні. Він впливає на стан оборотних коштів підприємств та на вміст гаманця пересічних громадян.      

ФОРМУВАННЯ ПДВ В СИСТЕМІ ПОДАТКІВ НА СПОЖИВАННЯ.

Податки на споживання, як особлива група непрямих податків, широко використовувались в практиці оподаткування розвинутих країн. До 50-х років минулого століття до цієї групи входили лише два податки – з обороту і податок на продаж. Перший утримувався багаторазово – на кожній стадії просування від виробника до кінцевого споживача. Податок на продаж – одноразово як доля (в %) від вартості товару на кінцевій стадії його реалізації. З міжнародної практики відомі приклади використання податку з обороту в дещо звуженому варіанті, коли ним обкладали не все, а лише частину стадії обороту товарів.

Які ж основні ознаки, що дозволяють виділити податок з обороту і податок на продаж, а потім і ПДВ що виник на їх основі, в особливу групу податків на споживання?

По-перше, всі податки незалежно від оподаткованих ними стадій виробництва, направлені на кінцеве споживання. В цьому їх принципова різниця від прямих податків, що орієнтуються або на обладнання доходів підприємства (приклад – податок на прибуток), або на обкладання доходів населення (приміром, податок на доходи фізичних осіб).

По – друге, обкладання всього чи більшої частини кінцевого споживання при відносно помірних і рівних ставках для різних товарних груп. У цьому полягає принципова різниця від таких непрямих податків, як акцизи і мито, які також скеровані на оподаткування споживання, але не всього, а лише його відповідних частин, і несуть не тільки фіскальну функцію. Наприклад, акцизами обкладаються відповідні товарні групи (перш за все алкогольна і тютюнова продукція, товари для заможних). Є інша мета – дещо обмежити за допомогою високих цін споживання певної продукції. Митом обкладаються лише товари, пов’язані з зовнішньоторговими течіями , причому часто поряд з фіскальними ставляться і інші цілі: наприклад, імпортне мито використовують для захисту вітчизняних виробників. експортне мито – для обмеження вивозу за кордон відповідних дефіцитних товарів.

Податки на споживання необхідні для поповнення дохідної частини державного бюджету без будь –яких завдань щодо подальшого використання одержаних податкових доходів. У цьому і є їх різниця від прямих податків, таких, як внески підприємців, наприклад, на соціальне страхування. Вони також покриваються за рахунок споживання (адже включаються у витрати виробництва) і йдуть на поповнення дохідної частини з чітким цільовим спрямуванням – фінансування різних державних програм соціального забезпечення.

До 50 – х років минулого століття в західних країнах діяли, як основні податки на споживання, податок з обороту і податок на продаж, згодом їх почав витісняти ПДВ. Цей процес мав довгу перед історію… .

Податок з обороту широкого використовування у західних країнах під час першої світової війни. На нього було багато нарікань з боку підприємців і споживачів, незадоволених значним подорожчанням при походженні ними послідовних стадій виробництва і обігу, обумовленим цим зменшенням споживання відповідних товарів. Як суттєвий недолік експерти відзначали те, що він знаходиться у прямій залежності від реального внеску кожної стадії виробництва (через різні частки матеріальних витрат в обороті виробленого на кожній стадії продукту). Це означає, що податок з обороту крім всього іншого змінювався ще під дією зміни кількості стаді виробництва (кількості операцій з реалізації). Тому після першої світової війни він був скасований у переважній більшості країн.

Коли почалась друга світова війна зростання військових фіскальних потреб знову змусило багато західних країн або повернутись до податку з обороту, або використовувати податок на продаж. Досвід використання другого податку виявив у ньому суттєвий недолік – він обмежував державу щодо можливостей впливання на всі стадії обігу товарів.

Після другої світової війни західні країни, в залежності від зростання фіскальних потреб в результаті значного посилення державного регулювання економіки на час військових дій не відмовились, як це було після першої світової війни, від податків на споживання. Замість цього був обраний інший шлях: заміна податку з обороту і податку на продаж - податком на додану вартість (ПДВ). Теоретично ПДВ являє собою долю (в %) від вартості, доданої на кожній стадії виробництва і обороту (тобто, на кожній стадії проходження товару від виробника до кінцевого споживача). Величина додаткової вартості обраховується підприємством як різниця між вартістю реалізованої продукції і вартістю матеріальних цінностей, використаних для виробництва відповідної продукції (за винятком зносу основного капіталу). Оподаткована ж база для ПДВ включає зарплату з усіма нарахуваннями, прибутком, процентами платежами, амортизацією і деякими іншими витратами загального характеру. Матеріальні ж витрати (за винятком амортизації) в цю оподатковану базу, на відміну від податку з обороту, не входять.

Піонером у зміні структури податків на споживання виступила Франція, яка в 1954р. провела заміну податку з обороту на ПДВ.

Економісти виходили з того, що ПДВ, зберігаючи переваги інших податків на споживання, позбавлений їх основних недоліків. Аргументи були серйозні: по – перше,  ПДВ, як і податок з обороту  багатократний, адже утримується на кожній стадії виробництва і обігу і, відповідно, на відміну від податку на продаж, зберігає можливість законодавчого впливу держави на всі стадії відтворення. По – друге, оскільки ПДВ обкладається не вся вартість обігу кожної стадії, а лише додана вартість, він знаходиться у прямій залежності від реального внеску кожної стадії до вартості кінцевого продукту. В результаті ПДВ, на відміну від податку з обороту, не впливає на зміни числа стадії обігу товару від виробника до споживача.

Приклад Франції був досить показовим. У наступні десятиліття ПДВ став використовуватись в податкових системах більшості країн, фактично витиснувши податок з обороту і помітно зменшивши долю податку на продаж (а в деяких країнах навіть замінивши частину акцизів, що свідчить про умовний характер відокремлення цих податків від податків на споживання).

Єдиним серйозним винятком можна вважати США, де до цього часу не використовують ПДВ і обмежуються в оподаткуванні споживання лише податком на продаж.

                           «Закриті для ока» особливості нарахування ПДВ

При нарахуванні ПДВ, як зазначалося, як податкова база виступає показник доданої вартості, що виникає: як різниця між вартістю товарної продукції і вартістю матеріальних цінностей, витрачених на виробництво цієї товарної продукції. Така податкова база створює можливість використання різних методів нарахування (при тій самій заданій його ставці).

Експерти визначають три можливі методи. Два з них передбачають нарахування ПДВ згідно з попередньо встановленою величиною додаткової вартості або її окремих елементів. До таких методів належать:

-     

  --    - Прямий метод, при якому ПДВ нараховується у вигляді частки (в %) від попередньо розрахованої величини додаткової вартості;

-   

-        - Адитивний метод, що передбачає нарахування ПДВ у два етапи: спочатку визначається величина податку з окремих складових  додаткової вартості (наприклад, із зарплати, з прибутку тощо…), згодом – для визначення загального ПДВ, отримані величини складаються. Через складності подібних методів на практиці, вони використовуються рідко.

У переважній більшості країн використовується третій метод обчислення ПДВ, що має різні назви – метод заліку, не прямий метод оподаткування, метод відшкодування.

Суть його полягає в наступному: величина ПДВ, нарахованого на вартість матеріальних цінностей, придбаних відповідною фірмою у інших фірм для використання у виробництві, вираховується з величини ПДВ, нарахованого на реалізовану даною фірмою продукцією. При використані методу заліку фірма сплачує до бюджету лише різницю між вказаними двома сумами ПДВ. У цьому випадку підприємці подають декларацію до податкових органів, в якій поряд з іншою обовязковою інформацією, повідомляють два головних для розрахунку ПДВ показники: загальна вартість реалізованої продукції і зальна вартість придбаних товарів і послуг.

Розглянемо умовний приклад, що відображає використання методу заліку нарахування ПДВ.  Для цього візьмемо три умовних підприємства, що виступають стосовно один одного, як послідовні стадії виробництва. Перше добуває залізну руду і продає її іншому -  металургійному підприємству за $200 тис. У свою чергу, останнє з цієї руди виробляє  сталь і продає її третьому – тракторному підприємству  за $400 тис.  Тракторний  завод виробляє з неї трактори і продає їх населенню - фермерам за $500 тис.  Для спрощення прикладу припустимо, що всі підприємства виробляють. продають і купують тільки вказану продукцію (що хоча  і не відповідає дійсності, та не веде до спотворення картини обчислення ПДВ.) ставка ПДВ, припустимо, однакова – 20%. Наведена нижче таблиця показує нарахування ПДВ методом заліку (таб.1)

Таблиця 1

Як бачимо з таблиці, три підприємства, сплачують ПДВ, що дорівнює $100 тис. (40+40+20). Важливо відзначити, що ця загальна величина дорівнює величині ПДВ з продажу тракторного підприємства, тобто із суми податку на продаж, який це підприємство, що є кінцевим у ланцюжку виробництва в даному прикладі, повинно було б сплати ти у випадку використання податку на продаж замість ПДВ теж при ставці – 20%.

Це свідчить про спорідненість цих двох податків на споживання (адже не дарма вони паралельно існують у деяких країнах).

Система нарахування ПДВ при використанні заліку має ще одну важливу особливість, відому лише вузькому колу спеціалістів. Обсяг нарахованого, відповідно, утримуваного ПДВ (при однаковій його  ставці) значною мірою залежить від використання методу обчислення заліку цього податку.

Економісти визначають три основних методи.

Метод поставки або нарахувань.

Необхідність обчислення ПДВ і пов’язані з цим всі податкові зобов’язання для продавця і для покупця товарів та послуг (включаючи  виплату податку) виникають в момент поставки товару або надання послуг. Цей момент визначається або за фактом відвантаження товару або при оформленні рахунка – фактури, або по оплаті.

Метод оплати або касовий метод.

Податкові зобов’язання (включаючи необхідність сплати податку) виникають при оплаті надходження товарів або наданих послуг.

Гібридний метод.

ПДВ нараховується і утримується з проданої продукції з моменту її поставки, а з закупленої для виробництва продукції – після моменту її оплати.

У міжнародній практиці використовують всі три методи, але перевага віддається методу поставки (постачання) або нарахувань. При цьому  економісти наводять такі аргументи. По-перше, момент постачання найбільш тісно пов'язаний з об’єктом обкладання ПДВ. Нагадаємо, що цим об’єктом є поточне споживання товарів і послуг. Оскільки момент поставки більш тісно відповідає з цим споживанням порівняно з моментом оплати, тому базове на момент поставки залікове нарахування і сплата ПДВ розглядається як більш відповідне принципу оподаткування поточного споживання. По-друге, при методі постачання полегшується робота податкової служби з утримання ПДВ, адже встановлення факту і момент постачання мають простіші, ніж встановлення факту і момент здійснення платежу. При цьому потрібно підкреслити, що переважне використання методу поставки в переважаючій більшості країн з ринковою економікою базується на існуванні  в цих країнах стабільного фінансово-грошового стану і відсутності перепон щодо використання сплати у встановлені терміни.

Існує ще один аргумент на користь нарахування і сплати ПДВ за методом постачання. Його використання (а також гібридного методу) дозволяє стабільно забезпечити отримування більш високого надходження  ПДВ, ніж при використанні методу  сплати (касового).

Розрахунки показують, що при заданих умовах (насамперед, при використанні єдиного методу заліку) метод поставок і гібридний метод забезпечують стабільно більш високі надходження ПДВ, ніж метод оплати.

Отже, в залежності від комбінації методів нарахування ПДВ, змінюється величина отриманого ПДВ, виникає можливість стабільного отримання більших обсягів цього податку лише шляхом переваги одних методів його нарахування над іншим.

Це пояснює не лише переважаюче використання методу поставки в рамках залікового методу нарахування ПДВ в більшості країн з ринковою економікою, але й підкреслює особливість ПДВ – можливість збільшувати його шляхом надходження лише шляхом комбінації методів нарахування податків, що безперечно, є однією з важливих причин такого швидкого розповсюдження ПДВ у міжнародному масштабі і завоювання ним ролі одного з вирішальних податків в податковій системі країн з ринковою економікою.

 ПДВ в податковій системі розвинених країн

Найбільшу роль ПДВ відіграє в податковій системі країн ЄС. У програмі уніфікації в рамках цієї організації,  проблеми ПДВ займають одне з чільних місць. Більше того, наявність законодавчого введення ПДВ в країні є обов’язковою умовою членства в цій організації.   І невипадково. В ретроспективі, деякі провідні країни ЄС, наприклад, та ж Франція, до початку формування Загального ринку, відрізнялися широким використанням непрямих податків. І найбільш привабливим варіантом, що підходить для поступового зближення принципів оподаткування країн ЄС – а це розглядається як один з важливих завдань з початку інтеграційних процесів в Західній Європі – передбачався шлях формування єдиних основ непрямого оподаткування; стосовно податків на споживання найважливіша роль відводилась уніфікації використання ПДВ. За весь період західноєвропейської інтеграції уніфікація непрямого оподаткування  і особливо ПДВ просунулась досить далеко. В більшості країн ЄС ПДВ відіграє тепер роль єдиного податку на споживання; хоча в деяких країнах поки що збереглося його використання паралельно з податком на продаж ( наприклад,  Німеччині).

Аналіз засвідчує наявність достатньо  високих ставок ПДВ в країнах ЄС.

У деяких країнах (приміром у Швейцарії, Фінляндії, Данії) ці ставки перевищують максимальні, що рекомендують керівні органи ЄС (14-20% з основних груп товарів при дозволі використання більш низьких ставок для деяких видів соціально – важливих товарів). Це свідчить про не завершення процесу уніфікації оподаткування в країнах ЄС, навіть в сфері оподаткування непрямими податками (стосовно прямого оподаткування різниця між країнами має більш серйозний характер).

Що стосується західноєвропейських країн, що не входять до ЄС, то ставки ПДВ в них досить різні ( в Норвегії до 1 січня 19955р. -22%, згодом – 23%; у Швейцарії – 6,5 % ).

До речі, стаття 99 Римського договору щодо створення ЄС цілком присвячена принципам гармонізації податків всередині Союзу з метою зняття податкових перешкод на шляху пересування робочої сили, товарів, послуг та капіталів. У 80- х  роках минулого століття робота з гармонізації податків в рамках ЄС помітно посилилась. Особливо різниця щодо величини ставок ПДВ в країнах ЄС помітна в порівнянні з країнами, що обмежують використання непрямих податків взагалі і ПДВ також. Так, в США, взагалі не використовується ПДВ, ставка аналогічного податку на продаж – коливається по окремих штатах від 3 до 8,25 % ; в Канаді ставка ПДВ складає 7,5-8 %, в Японії – 3%.

Необхідно підкреслити, що в останній групі країн відбувалася інтенсивна боротьба навколо питання щодо введення ПДВ. Наприклад, в США вже з 1960- х років висувалася пропозиція щодо введення ПДВ як засобу рішення гострих фінансово-бюджетних проблем країни (іноді в якості часткової заміни податку на прибуток). Основним аргументом було посилання на широке використання цього податку в країнах ЄС, що, на думку американських прихильників ПДВ, ставить зовнішню торгівлю цих країн в більш вигідне становище, порівняно з США.

Американські супротивники введення ПДВ, приміром, посилаються на загрозу посилення інфляції в США і пов’язаних  з цим інших негативних наслідків, включаючи зниження платоспроможності попиту основної маси населення і обумовленої цим  спадом темпів економічного росту. Остання позиція базувалася на широко розповсюдженій в суспільстві США думці  про негативне відношення до непрямих податків в аспекті їх відвертого соціально несправедливого характеру (так як в якості джерела цих податків служать споживання всього населення без обліку рівня доходу його окремих прошарків!!!). У результаті позиція супротивників ПДВ одержала перемогу.

У ході широкомасштабної податкової реформи, проведеної адміністрацією президента Рейгана в першій половині 1980- х років, були значно скорочені такі передові прямі податки, як податок на прибуток і індивідуальний прибутковий податок, але непряме оподаткування було зачеплено слабо і жодних кроків щодо введення ПДВ зроблено не було.

Нова Адміністрація президента Обами поки що вивчає зміни законодавства у цій сфері щодо мінімізації впливу фінансової кризи із застосуванням європейського законодавства.

Дуже серйозний  супротив чинився щодо введення ПДВ в Японії. Проти цього податку були висунені серйозні заперечення: перш за все, засуджувалося викликане цим податком підвищення цін і відповідно звуження платоспроможного попиту; підкреслювалося, що ПДВ ставить в невигідне становище трудомісткі виробництва, а також компанії з високою прибутковістю.

Все це змусило уряд Японії довго тягнути з введенням цього податку; коли ж пішли на це, відповіддю була негативна реакція суспільства, що відобразилась в підриві політичного авторитету керуючої ліберально – демократичної партії та призвело до відставки уряду.

Фіскальну роль сучасних податків на споживання (із вирішальною долею ПДВ) можна виявити на базі оцінки долі цих податків в загальних податкових надходженнях.

У середньому в промисловості розвинутих країн частка податків на споживання в загальних податкових надходженнях складає 28,3 % (проти 31,4% з індивідуального прибуткового податку і 6,6% - з податку на прибуток).

В Україні ПДВ став вирішальним податком у всій системі оподаткування. Причому, ПДВ в нас має одну принципову різницю від західних аналогів, а саме – він розповсюджується на різні грошові операції, а також на такі, які в країнах ЄС і в інших західних країнах не є об’єктом оподаткування ПДВ         (пеня, штрафи, ряд банківських операцій, значна частка обороту всередині великих підприємств тощо). В цьому сенсі ПДВ в Україні є по суті податком на грошові операції, в тому числі і на ті, які пов’язані з міжфірмовим виробничім оборотом доданої вартості. У зв’язку з цим реальні ставки ПДВ в Україні тобто ставки, що де-юре відповідають міжнародним стандартам, реально вищі від офіціально оголошених. За деякими оцінками експертів, ці ставки складають не 20% для всіх товарів і послуг, як зафіксовано офіційно, а розрахунково приблизно 26%.

У системі рекомендацій, якими супроводжується наразі процес підготовки прийняття Верховною Радою України (нарешті?!) Податкового Кодексу України, є ряд важливих думок щодо ПДВ.  Основні з них: знизити стандартну ставку ПДВ до 15%, перейти від методу, що нині використовується при обчисленні ПДВ   (метод оплати) – до касового метода; скоротити число пільг з ПДВ. Усі ці рекомендації мають чітку скерованість на поповнення доходної частини бюджету зростанням обсягів стосовно легкого отримання непрямих податків і перш за все ПДВ. Збільшення надходжень з податку на прибуток і індивідуальний прибутковий податок в сучасних кризових умовах України вважається більш важливим і вирішальним завданням. Можливо це основна помилка Уряду?

Вказані рекомендації щодо ПДВ у випадку обмеження їх рамками подальшого посилення фіскальної направленості системи оподаткування в умовах економічної кризисної ситуації в Україні можуть лише тимчасово і неповно полегшити поповнення дохідних статей державного бюджету, не вирішуючи, а лише поглиблюючи інші важливі проблеми економіки країни, в першу чергу – відсутність економічного зростання. По суті це фіскальний шлях подальшого посилення ролі непрямих податків, копіюють досвід розвинених країн, в яких непрямі податки відіграють вирішальну роль в поповненні дохідної частини державного бюджету(причому в більшій мірі, ніж менше розвинута економіка тої чи іншої країни). Перехід же на касовий метод в сучасних аномальних умовах економіки України з жорсткими монетариськими обмеженнями, дефіцитом платіжних засобів, з широким розповсюдженням неплатежів і знову відродженим бартером може лише посилити негативну дію ПДВ на підприємства.

Як свідчить досвід країн з більш розвиненою ринковою економікою, заходи зі збільшення ПДВ можуть відіграти серйозну і довгочасну позитивну роль лише в тому випадку, коли отримані в результаті цього додаткові фінансові засоби будуть використовуватися як база для паралельного проведення в рамках активної промислової політики серйозних податкових обмежень з метою стимуляції економічного зростання, тобто помітного зниження податку на прибуток (як це, наприклад, було успішно зроблено в період економічної реформи в Чілі).

Виникають питання: чому в умовах всесвітньої кризи парламенти та уряди розвинутих країн знижають ставки ПДВ (до 3-7%) для малого бізнесу та на продукти харчування, товари першої необхідності, ДИТЯЧІ товари? Це зменшує тиск на гаманець пересічного громадянина…Адже ПДВ – це не повітря!!!

Слово за Президентом з Урядом та нашим парламентом…

В’ячеслав Єнбаєв                      Агенція економічного лобіювання «ДРОНО»

Комментарии

автор Написал(а) Вячеслав Енбаев, в 2009-03-05 09:00:07 Я ничего \"не забыл\"...Просто дал информацию...НДС - сложная штука, манипуляции здесь возможны...

Добавить комментарий
Пожалуйста, оставляйте комментарии только по теме
Имя:
E-mail
Домашняя страница
Тема:
BBCode:
Комментарий:
Код:*