„Я шкодую за тим, що мене тоді не стратили, бо те що я маю зараз це ще гірше”.
Я був одним з головних та останніх ідеологів колишнього Радянського Союзу. На початку 90-х, при фінансовій підтримці Сороса, пліч о пліч з такими видатними людьми, як Нємцов, Явлінській, Абалкін розробляв майбутню стратегію розвитку країни, де зробив один з найвагоміших внесків. Мене називали батьком Незалежної преси. Мої розробки в результаті розвалу Союзу лягли в основу розвитку новітньої історії Росії. Ті, хто працював тоді разом зі мною, в майбутньому стали міністрами, політиками, депутатами, вченими. В той час я, 23 річний, не надіявся стати видатним політиком чи вченим. Хоч пам'ятаю мені пропонували залишитись та навчатися в МГУ. Але я не міг, навіть не зміг добути до кінця розробок, в мене важко хворіли батьки. Але ті, хто був тоді зі мною, мають пам'ятати молодого амбіційного політика із-за якого було припинено на три дні розробки. Політика, який потім керував ідеологічною групою. Політика, який дав назву майбутній роботі Г. Явлінського "500 днів", яка спочатку мала назву 100 днів.
Важко згадувати зараз ті часи, коли моє життя висіло на волосині. Бо в той час ще саджали за грати за розповідь політичного анекдоту. А мені випало на долю закреслити комуністичну ідеологію, як єдино вірну.
Я шкодую. Я шкодую за тим, що не мав вже мужності відстоювати, як тоді казали "ковбасну ідеологію". Я шкодую за тим, що мене тоді не стратили, бо те що я маю зараз це ще гірше.
За часи незалежності України наді мною та членами моєї родини постійно знущалися. Мені відмовляли в призначенні соціальної допомоги, відбирали вже призначену, забирали допомогу по безробіттю, не надавали роботу, притягували до відповідальності, не призначали субсидію, хотіли і хочуть забрати статус по догляду, підмовляючи лікарів. Тепер хочуть забрати квартиру, штучно створивши борги. В нас забрали статус сім'ї померлого учасника ВВВ і моя бабця не отримує за бойовий орден діда гроші. Мало того, мене обізвали Кілером та розповсюджують про мене різні плітки, зокрема, що я не хочу робити, що я палю автівки. І це все за те, що я сумлінно виконував свої обов'язки.
З музичної школи мене виперли, бо відстоював право на приміщення старої міліції. Ще й хотіли навісити кримінальну справу. З міськгазу попросили, бо ретельно перевіряв місцевих можновладців. А далі жодної роботи. Лише відмови, відмови, відмови. Пробував займатися бізнесом – ледь закрився. Приймав участь на заміщення вакантних посад все марно. Тепер, як сів по догляду, за хворими батьками, так і все. Але неприємності не припиняються. Ніби тим, хто гнав мене з музичної, з міськгазу, хто травив на мене злочинців цього мало. Хто хоче знищити мене? Я вже пройшов всі суди, навіть звертався у Європейський суд з прав людини. Марно. Пам'ятаю, як тодішній голова адміністрації, який працює і зараз, ходив читав мої листівки. Як вони мене тільки не ображали. А спробуй назвати їх.
Коли в тебе все забрали та хочуть відібрати останнє – дах над головою, твою мораль, твоє життя то що залишається? Самогубство? Тероризм? Злочин? Психічна хвороба?
Я часто пригадую доктрину Даллеса: "І тілки деякі з багатьох здогадаються і навіть зрозуміють, що робиться... Але таких людей ми кинемо в безпорадний стан, виставимо їх на посміховисько, знайдемо спосіб їх оббрехати, оголосити покидьками суспільства... так знищимо основу моралі, державності...". Це все про мене. Я дуже хвилююсь за своє життя. Бо мої вороги вони у владі.
Я робив спроби вплинути на ситуацію в нашій країні, щоб хоч у такий спосіб покращити своє життя. Писав статті, які не друкувались, листи, які ніколи не читались. Звертався до Президентів, до багатіїв. Все марно. Тепер я прошу захисту у Вас, наші обранці. Захистіть мене від свавілля можновладців.
Врегулюйте наші прості закони за якими ми живемо. Наприклад. Приміть зміни до Кодексів, щоб суди приймали заяви у довільній формі, щоб у них не було підстав відхилити позов. Щоб всі пояснення проводились під час попереднього засідання. Зрівняйте виплати соціальної допомоги з виплатами по догляду, щоб не стояти двічі за одним і тим же. Приберіть з держбюджету статтю, якою допомога малозабезпеченій сім'ї виплачується не більше ніж 75% граничного розміру. Так прописано. Створіть фіскальну службу. Щоб листи які ми надсилаємо до Президента, Кабміну, Верховної Ради не спускалися на низ. Бо нас тут за це знищують. Хай такі листи розглядаються централізовано. Дозвольте людям, які по догляду, приймати участь у громадських роботах. Зараховуйте нам цей час як трудовий, а не коли ми вийдемо на пенсію. До неї треба ще дожити.
За своїм особистим життям, за політичною боротьбою чи почуєте Ви мій голос?
Звертаюся до всіх, хто не байдужий – допоможіть. Якщо і вас гноблять та попирають пишіть мені, давайте об'єднаємось.