|
Духовность Украины не иссякнет, пока в ней живут и проповедуют такие люди! 
Біографічна довідка: Народився 07.04.1952 р. в с. Глушковичі Лельчицького р-ну Гомельської області Білоруської РСР в родині православного священика, представника давнього священицького роду (1480 р.). Родина була багатодітною, всього батьки мали шістьох дітей. Рідню майбутнього владики, як і більшість населення Білорусії, не обійшла стороною Велика Вітчизняна війна: дід по батьківській лінії загинув на фронті, дядько-прикордонник загинув в перші дні війни під білоруським містом Гродно, батько та другий дядько, які були підлітками, допомагали партизанам. Село Глушковичі, де в майбутньому народився Августин, майже повністю пішло в партизани і було вщерть знищено німцями. На даний час зареєстрований за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, пров. 2 Піонерський, 8, кв. 1 (раніше вказував адресу проживання: м. Львів, вул.. Короленка, 3, за якою знаходиться Храм святого великомученика Георгія Победоносця). Освіта: Медичне училище (1971). Московська духовна семінарія (1973-1975). Московська духовна академія, заочне відділення (1975-1982). В 2007 р. захистив в Московській духовній академії кандидатську дисертацію на тему: «Уніатство: Богословські аспекти». Кандидат богословських наук. Сімейний стан: Неодружений (за канонами православ’я, як для сану архієпископа). Хобі та захоплення: Знаний анекдотчик. Шанувальник швидкої їзди на усіх засобах пересування. Ділові та особисті якості: Активна життєва позиція. Високий рівень працездатності. Ініціативність. Настійливість заради досягнення конкретного результату. Комунікабельність. Постійне прагнення до самовдосконалення. P.S. Вміє керувати переважною більшістю наземного військового транспорту. У 1998 р. почав освоювати військову авіатехніку (як другий пілот), літав на таких літаках, як АН-26, АН-24, ИЛ-76, на усіх літаках, які перебувають на озброєнні української та російської армій, у т.ч. винищувачах. Вже ставши єпископом продовжував плигати з парашутом. Здійснював занурення в водолазному костюмі. Лейтенант запасу (станом на 20.10.2003 р.). Принципи: Є супротивником екуменізму (рух за об’єднання християнських конфесій), припускає співробітництво Православної Церкви з іншими конфесіями тільки в гуманітарній сфері. Августин переконаний в тому, що між Україною та Росією повинні завжди бути дружні стосунки і злагода. Армія - школа виховання, школа життя. Прихильник введення та розширення в армії інституту капеланства. Трудова (церковна) діяльність: Після закінчення медичного училища у 1971 р. працював на станції швидкої медичної допомоги в м. Рівне. У 1971-1973 рр. проходив строкову службу у Збройних Силах колишнього СРСР. Армійська спеціальність – помічник командира залізничних станцій, перевезення атомної та небезпечної зброї. У 1975 р. архієпископом Дмитрівським Володимиром (нині – Предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший митрополит Київський і всієї України) був рукоположений в сан диякона, а в 1976 р. - в сан священика. В 1977-1978 рр. – настоятель Свято-Георгієвської церкви в с. Беліловка Житомирської області. З 1978 р. по 1992 р. ніс пастирське служіння другим священиком, а потім настоятелем Покровській церкви у м. Коростені Житомирської області. З 1989 р. – благочинний Коростенського округу. У 1990 р. призначений настоятелем новоствореного Свято-Ольгинського приходу. 16 вересня 1992 р. рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви (УПЦ) протоієрею Адаму Маркевичу визначено бути єпископом Львівським і Дрогобицьким після чернецького постригу та возведення в сан архімандрита. 20 вересня 1992 р. в Києво-Печерській Лаврі Блаженнішим митрополитом Київським і всієї України Володимиром (Сабоданом) та іншими архієреями УПЦ здійснено хіротонію (таїнство поставлення) архімандрита Августина (Маркевича) в єпископа Львівського і Дрогобицького, після чого він очолив Львівську єпархію. Завдяки зусиллям саме Августина була врятована від повного знищення Львівська єпархія УПЦ (МП). З 26 лютого 1994 р. – член Синодальної Богословської комісії Руської Православної Церкви (РПЦ). Був членом комісії по діалогу між РПЦ та Українською Греко-Католицькою Церквою (УГКЦ) в м. Женеві (Швейцарія) в 1994 р. і в м. Москві в 1995 р. В 1994 р. в Єрусалимі був свідком сходження Благодатного вогню на Гробі Господньому та сослужив Блаженнішому Патріарху Єрусалимському Діодору службу на нічній Пасхальній Літургії, який потім звернувся з спеціальним посланням до духовенства та віруючих Львівської єпархії. У 1995-2002 рр. – Духовник Союзу Православних Братств України. З 1996 р. по 2007 р. – голова Синодальної Богословської комісії УПЦ. З 6 грудня 1996 р. – відповідальний за зв’язки УПЦ з Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та іншими збройними формуваннями України. Служив служби по загиблим морякам з підводного човна «Курськ», відвідував російські підводні човни «Даниил Московский» та «Воронеж», ніс шефство над українським підводним човном «Запоріжжя». Під час збройних конфліктів виїздив до Іраку, Косово та Придністров’я. У січні 1997 р., як член Синодальної Богословської комісії, разом є єпископом Верейським Евгением (Решетниковим) виступив за обмеження участі РПЦ у Всесвітній Раді Церков та інших екуменичних (ті, що виступають за об’єднання християнських конфесій) організаціях та запропонував перейти від статусу учасника цих організацій до статусу спостерігача. 17 лютого 1997 р. виступив на Архієрейському Соборі РПЦ з закликом предати анафемі бувшого митрополита Філарета (Денисенко) та бувшого священика Глеба Якуніна. У 1997-2001 рр. – духовник Союзу православної молоді України УПЦ. З 1997 р. – відповідальний за діяльність Комітету взаємодопомоги та захисту православ’я в західних областях України (входять церкви: Львівська, Володимир-Волинська, Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Сарненська, Хустська, Мукачівська). 28 липня 1998 р. возведений в сан архієпископа, а з 5 листопада 1998 р. носить титул «Львівський і Галицький». У тому році очолював делегацію УПЦ на переговорах з УГКЦ в м. Відні (Австрія). З 1999 р. – голова відділу УПЦ по взаємодії із Збройними Силами та іншими збройними формуваннями України, а також - голова Опікунської ради Українського відділення міжнародного Фонду єдності православних народів. З 2001 р. – член Ради Собору слов’янських народів Білорусі, Росії та України, голова Всеукраїнської громадської організації «Шлях православних». З 2003 р. по 2011 р. архієпископ Августин був повноважним представником предстоятеля УПЦ в Верховній Раді України, апарат якого формує позицію церкви та виробляє рекомендації для православних парламентарів в питаннях, що її стосуються. З 2004 р. – викладач порівняльного богослов’я в Почаївській духовній семінарії. 13 липня 2006 р. призначений священоархімандритом відкритого на території Мукачівської єпархії Свято-Покровського чоловічого монастиря в с. Кострино Великоберезнянського р-ну Закарпатської області. У 2007 р. очолював делегацію РПЦ на переговорах з Ефіопською Церквою в м. Аддіс-Абебе. З 27 липня 2009 р. - член Міжсоборної присутності РПЦ. 10 лютого 2011 р. Синод УПЦ призначив Августина головою Богословсько-канонічної комісії УПЦ. Чотири рази здійснював паломничеські поїздки на Святу Землю, тричі відвідував Афон. Регулярно приймає участь в міжнародних конференціях, нарадах, зустрічах, переговорах і т.п., про що свідчить їх кількість та географія: Москва (Росія), Мінськ (Білорусія), ясси (Румунія), Варщава (Польща), Багдад (Ірак), Таллінн (Естонія), Вашингтон (США), Торонто (Канада), Лондон (Великобританія), Штудгарт (Німеччина), Страсбург (Франція), Белград (Сербія), Софія (Болгарія), Афіні та о. Родос (Греція), Йоганнесбург (ПАР), Адісс-Абебе (Ефіопія) та інш. Постійний учасник Міжнародних загальноосвітніх Різдвяних Читань та Всесвітнього Руського Народного Собору. По благословенню предстоятеля УПЦ Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира був головою оргкомітетів міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій в Почаєві та в Києві, членом оргкомітетів таких форумів в Криму та Запоріжжі, відповідальним, починаючи з 1996 р., за організацію і проведення ряду профільних церковно-світських науково-практичних конференцій. Бізнес: Августин офіційно не займався і не займається підприємницькою діяльністю, не виступає засновником, акціонером чи керівником будь-яких суб’єктів господарювання України. Благочинність: Августин є одним із засновників зареєстрованого у жовтні 2000 р. у м Самборі (Львівська обл..) Благодійного фонду «Святого Миколая Чудотворця». Керівник і співзасновник Фонду – Петрущак Микола Васильович. Політична діяльність: На даний час політичною діяльністю не займається. Зі слів самого Августина (інтерв’ю видавництву «Известия», жовтень 2003 р.), він за вказівкою свого керівництва з Києва колись балотувався в депутати Верховної Ради України в Донбасі, однак програв своїм конкурентам. Раніше мав досвід депутатської діяльності на рівні міської ради. Додаткових відомостей, які б конкретизували, розширили цю сторону життя Августина, не встановлено. Нагороди та відзнаки: Церковні ордени: - Преподобного Нестора Летописця (1998); - Святого рівноапостольного князя Володимира II ступеню (1999); - «Різдво Христове-2000» I степеню (2000); - Святої рівноапостольної Марії Магдалени (Польська Православна Церква) (2001); - Преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських II степеню (2002); - Преподобної Єфросінії Полоцької (Білоруська Православна Церква) (2002); - Преподобного Сергія Радонежського II степеню (РПЦ) (2007); - Апостола Іоанна Богослова II степеню (2007); - Преподобного Паісія Величковського II степеню (Православна Церква Молдови) (2007). Світські: - Орден Дружби (Росія, 14 квітня 2003 р.) – за великий внесок в розвиток та укріплення дружби між народами Російської Федерації та України; - премія та орденський знак Фонду святого Андрія Первозванного (1996); - грамота Верховної Ради України (2007); - почесна грамота Кабінету Міністрів України (2007); - ряд відомчих нагород силових структур та громадських організацій України. Інформація для публікації представлена Агенцією економічного лобіювання «Дроно» в рамках інформаційно-аналітичного проекту «Львівщина. Еліти 2011». Керівник проекту: В’ячеслав Єнбаєв. |
