Саме цим закликом мені хотілося б розпочати обговорення проблеми поширення у деяких сім’ях фізичного насилля.
Думаю, що чимало моїх опонентів можуть сказати, що у нинішніх кризових умовах, коли чимало сімей знаходяться на грані виживання, не зовсім вчасно говорити про це питання.
Проте, як відомо, будь-яка економічна криза рано чи пізно закінчується, а посіяне у дитячій душі зло часто залишається у ній на все послідуюче життя.
Мабуть кожен із наших читачів знає чимало прикладів, коли бійки у деяких сім’ях є звичним явищем. При цьому традиція рукоприкладства у “вихованні” дітей та “фізичного спілкування” між дорослими членами сім’ї стійко передається внукам, правнукам і праправнукам.
Тобто створюється своєрідний злочинний ланцюжок, який тягнеться через багато поколінь!
Інша група скептиків цієї теми можуть також мені заперечити, пославшись на те, що наші діди та прадіди також не цуралися рукоприкладства для виховання своїх дітей і, тим не менше, ми виросли, як правило, справжніми, а іноді і видатними людьми.
На це я міг би відповісти наступним чином. В силу ряду об’єктивних причин (малої освіченості, низької культури, бідності тощо) наші діди і прадіди не завжди знали про ту шкоду, яку вони наносять своїм дітям, виховуючи їх частими побоями або ж навіть страхомпобоїв.
Таких негативних наслідків декілька. Якщо говорити про загальні, які стосуються всього суспільства, то можна стверджувати, що зовсім не дивним є те, що за світовою статистикою слов’янські нації(де фізичне насилля найбільш поширене) були і залишаються найбільш нещасливими націями у світі, вони здійснюють страшну кількість злочинів проти життя і здоров’яінших людей - своїх родичів, сусідів, співвітчизників.
Крім того, фізичні побої здатні лише покалічити душу дитини, але ніяк не “виховати” її.
Як свідчать дослідження, із дітей, яких в дитинстві жорстоко били,не приділяли їм батьківської уваги можуть і виростають виключно невротичні і злі особистості, яким без грамотної психотерапевтичної допомоги стати щасливими людьми практично нереально.
Важливо зазначити, що, на превеликий жаль, у багатьох випадках навіть високоосвічені батьки не вважають чимось надзвичайним фізично наказувати своїх дітей за будь-яку, навіть найменшу провину.
Проте, як свідчать дослідження вчених, як правило, поширення рукоприкладства, у першу чергу до дітей, свідчить не про силу дорослих членів сім’ї, а про їхдуховну слабкість, оскільки такі люди не можуть знайти нормальних, а не дикунських шляхів для вирішення як складних, так і зовсім простих конфліктів, які можуть виникати у сім’ях.
Крім того, такі люди мабуть і не знають, що згідно із статтею 28 Конституції України, “Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню...”.
Тобто, абсолютно всі громадяни України, включаючи і немовлят, мають абсолютно рівні права перед законом!
Ось чому, наказуючи фізично дітей батьки прямо порушують закон і можуть бути притягнуті до відповідальності.
Зокрема, Законом України “Про попередження насильства в сім'ї” чітко визначено, що “члени сім'ї, які вчинили насильство всім'ї,несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність відповідно до закону”.
Згаданим Законом визначено, що насильством у сім'ї кваліфікуються “будь-які умисні дії фізичного, сексуального,психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї повідношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянинаі наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю”.
Крім правового аспекту оцінки фізичного насилля, хотілося б також наголосити на деяких питаннях психологічної, фізіологічної та фізичної шкоди, яка може бути завдана дитині рукоприкладством батьків.
Так, наприклад, встановлено, що звичайні шльопки, отримані дитиною (традиційно нижче пояса) від батька чи матері, можуть призвести до затримки її росту та розвитку, оскільки саме у цьому місці людського тіла концентруються найбільш важливі нервові кінцівки.
Вчені також встановили, що хлопчики значно частіше, ніж дівчатка отримують шльопки від батьків вдома. При цьому, фізичні наказання хлопчиків, як правило, є більш важкими у порівнянні із тими, які застосовуються до дівчаток. В той же час і шкідливі наслідки цих заходів для хлопчиків є також більш значними, ніж для дівчаток.
Як відомо, найбільш поширеним у плані застосування “фізичного” виховання є підлітковий вік дітей. Чому так відбувається і що тут є особливим?
Головний зміст підліткового віку становить його перехід від дитинства до дорослості. Залежно від конкретних соціальних умов, культури, тих традицій, які існують у вихованні дітей, цей перехідний період може мати різний зміст і різну тривалість.
У теперішній час в умовах нашої країни цей період розвитку охоплює приблизно вік з 10-11 до 14-15 років, співпадаючи в цілому з навчанням дітей у середніх класах школи.
За визначенням вчених у цей період всі сторони розвитку юної особистості піддаються якісній перебудові, виникають і формуються психологічні новоутворення. Тобто, під час бурхливого росту та фізіологічної перебудови організму у підлітків може виникнути відчуття тривоги, підвищена збудливість, депресія, багато хто з них часом починають відчувати себе незграбними, незграбними через неспівпадіння темпів росту різних частин тіла і різкої зміни його пропорцій і таке інше.
Найчастіше труднощі підліткового віку пов'язані із статевим дозріванням, як причиною різних психофізіологічних і психічних відхилень.
В результаті саме у цьому віці ми зустрічаємося з найбільшою кількістю так званих "важких" дітей. Проте, навіть абсолютно здорових підлітків характеризує гранична нестійкість настроїв, поведінки, постійні коливання самооцінки, зміна фізичного стану і самопочуття, ранимість, неадекватність реакцій тощо.
Ось чому саме в цей період батьки повинні дуже уважно, розумно і стримано реагувати на всі, навіть зовсім неочікувані зміни у поведінці своїх дітей.
І, звичайно, намагатися завжди бути найближчими друзями своїх дітей. Ні в якому разі не виявляти своєї агресивності до них!
Саме у цей період відношення між батьками та дітьми повинні будуватися налюбові, довір’ї та повазі!
Якщо ваша дитина хоче самостійності, то єдине вірне рішення – надати їй таку можливість і всіляко підтримати її в цьому. При цьому батьки повинні допомагати дитині на цьому нелегкомушляху зовсім ненав’язливо, а лише м’яко ділитися своїм досвідом. Між батьками і підлітками немає спорів та ворожнечі лише в тому випадку, якщо у сім’ї панує сприятлива атмосфера, якщо дорослі та діти – близькі друзі. Якщо батьки відносяться до вподобань своїх дітей серйозно, то і діти прислуховуються до їх думки у достатньо важливих питаннях.
В такій сім’ї підліток не буде приховувати від батьків ті питання, які їх турбують, а, відповідно, якщо конфлікт і виникає, то він розв’язується легко і досить швидко.
Завдяки сімейному взаєморозумінню, підліток швидко стає незалежним і його характерною рисою стає відкритість та дружелюбність.
Зворотня сторона питання, якщо батьків цікавить лише навчання дитини, її харчування, одяг, побут тощо, алецимвсе і закінчується, то тоді якраз і виникає бар’єр між підлітками та батьками.
Ситуація ще більше ускладнюється, якщо батьки не виявляють довір’я до своєї дитини і, більше того, наказують її рукоприкладством.
Внаслідок цього, дитина може бути ворожо налаштована не лише до своїх батьків, але й до усіх дорослих, в принципі.
Крім того, як встановили німецькі та російські вчені, інтелектуальний розвиток особистості також дуже сильно залежить від отримуваної в дитинстві любові від оточуючих.
У зв’язку з цим не випадково, що більшість вихованців дитячих будинків поступаються в інтелектуальному розвитку дітям із благополучних сімей.
Отже, бідність дійсно руйнує мозок!
Але чому ж в такому випадку дуже часто в житті ми бачимо, як складні матеріальні умови стають позитивною мотивацією для навчання та кар’єрного зростання окремих молодих людей?
Як відомо, чимало знаменитих людей виховувалися у бідних сім'ях.
Проте, по-перше, не можна ставити знак рівності між матеріальною забезпеченістю і психологічним фоном, який панує у сім'ї, оскількисаме психологічний фон в основному впливає на особистість і на її розумові можливості. Тобто, іноді у не зовсім багатих сім’ях панує любов і взаєморозуміння, які сприяють зростанню особистості. В той час, як у багатьох матеріально багатих сім’ях панує духовна убогість, що руйнує майбутню людину.
По-друге, успішність у суспільстві аж ніяк не означає обов'язково високий інтелект. Найчастіше діти, які мають видатний талант, за базовими ознаками інтелекту сильно програють своїм одноліткам.
Тобто, іноді видатний вчений, письменник, музикант тощо, якийбув обділений батьківською Любов’ю може бути досить заурядною, духовно бідною людиною (якщо не сказати більше), спілкування та життя з якою стає мукою.
На завершення хотілося б зазначити таке. Не дивлячись на згадані та ряд інших негативних наслідків фізичного насилля, яке ще залишається досить поширеним не лише в українських сім'ях, але і в ряді інших країн світу, активна боротьба із цим соціальним зломрозпочалася лише в останні 30 років.
Зокрема, Швеція була першою у світі країною, яка у 1979 р. прийняла спеціальний закон щодо заборони фізичного насилля у сім’ї.
На даний час такі закони вже прийняли 42 країни Європи (із 47 країн), в т. ч. Україна (в 2007 р.).
В той же час, навіть в таких високо розвинутих країнах як, наприклад, Австралія, Канада, США та Великобританія тілесні покарання дітей все ще залишаються законними.
Що стосується тілесних покарань дітей у школах, то вони вже заборонені по всій Європі, Південній і Центральній Америці, Японії та Китаї.
В цілому 109 країн світу (із 193 незалежних держав, які є у світі) вже заборонили їх. Що стосується США, то тут лише трохи більше половини штатів послідували цьому гарному прикладові.
Отже, попереду у світового суспільства ще чимало важкої роботи для того, щоб фізичне насилля у сім’ях назавжди відійшло у небуття.
Дуже хотілося б, щоб у цій благородній і високогуманній справі ми, українці, були попереду.
Кожна наша сім'я може і повинна виступати у якості позитивного фактора виховання дітей.
Її вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для неї в сім'ї людей не відноситься до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї.
І разом з тим ніякий інший соціальний інститут (дитсадок, школа, ВУЗ, церква тощо) не може потенційно завдати стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити родина, у якій виховують дубцем, а не слівцем.
В'ячеслав Єнбаев директор Агенції економічного лобіювання «ДРОНО», дипломант Вищої комерційної школи Академії Зовнішньої торгівлі СРСР.
Михайло Мусієнко директор з стратегічного розвитку та планування Агенції економічного лобіювання «ДРОНО», керівник торгівельно-економічної місії у складі Посольства України в Турецькій Республіці 2002-2007 р.р.
Комментарии
