За 21 рік з моменту здобуття Україною Незалежності, завдяки завзятої руйнівної діяльності керманичів країни та муніципалітету Києва, з обличчя столиці Європейської Держави поступово зникло 80 книгарень, що існували за часів Радянського Союзу. Сьогодні в столиці України не залишилось жодногоспеціалізованого книжкового магазину та “Букініст”.
Екскурс в історію
Березень, 2006 рік, Президент України Віктор Ющенко під тиском з боку вітчизняних книжників видає Указ № 243/2006 «Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні». Згідно з Указом Кабмін та інші органи виконавчої влади повинні сприяти розміщенню книжкових магазинів у будівлях державної власності та встановленню пільгових ставок орендної плати за наймання в цих будівлях площ, які використовуються для продажу книговидавничої продукції.
Приміщення в центральних районах столиці – це престижна нерухомість. Але з огляду на підтримання того ж самого престижу, а також іміджу Києва, як європейської культурної столиці саме в центрі потрібно розташувати якомога більше об’єктів культурного призначення. Саме до таких належать книгарні. В свій час це розумів навіть Кучма, ще 23 липня 1998 року підписавши Указ за № 816/98, у якому, зокрема, сказано: «Органам та організаціям, уповноваженим у встановленому порядку здійснювати управління об’єктами державної власності, вирішувати питання щодо передачі виробництвам, підприємствам книгорозповсюдження в оренду терміном не менш ніж на 10 років приміщень, в яких вони розташовані». Далі там йшлося про обов’язкову пільгову оренду для книгарень як неприбуткових організацій.
Народний Президент Ющенко погодив політику «антинародного» попередника та начебто підхопив турботливу «культурну естафету». Але ситуація з об’єктами культурного призначення продовжувала загострюватись й, незважаючи на всі «законодавчі пропозиції» гаранта конституції, книгарні активно продовжували «довиганяти» з їх законних приміщень. Акурат до Дня КиєваПрезидент отримав спеціального листа, підготовленого культурною спільнотою Києва з докладним викладенням загальної проблеми, який директор колишньої книгарні «Мистецтво» Наталя Мірошник, за дивним збігом обставин, спромоглася передати особисто в руки Віктора Ющенка й він навіть обіцяв відреагувати.
Диво не відбулося, безжалісну руйнівну машину не зупинили. Книгарня «Мистецтво», як й решта її іменитих попередників, назавжди зникла з обличчя Києва. Але про це пізніше.
Декілька років потому
«Методичну книгу» виганяли методично. Книгарня «Методична книга» належала до профільних, яких в Українській РСР було не так вже багато. Знаходилася вона на Подолі на вулиці Ярославській, 30. Цю адресу знали методисти-пропагандисти не лише в Україні, а й в інших республіках колишнього СРСР. Колишній директор книгарні Любов Лещенко з ностальгією згадує черги, які вистроювалися перед входом ще до початку відкриття. Потреба в навчальній літературі не відпала і після 91-го. Щоправда, зникла державна підтримка, змінилися форми поставок та розрахунків. «Книгарня ставала приватним підприємством, правда, не прибутковим. Дехто брав кредит на розвиток, комусь вдавалося їх повернути, хтось банкрутів. Але «Методична книга» якось трималася на плаву», - розповідає Людмила Василівна, яка працює в книжковій торгівлі понад 40 років. «Зарплати, звісно, були мізерні, виторги невеликі, а тут ще Подольська адміністрація, в чиєму відомстві знаходиться книгарня, почала підвищувати орендну плату. Ми апелювали до президентського Указу, де таким, як ми, передбачалися пільги. Нам відповідали, що ми – комерційна структура. Суму 22 тисячі гривень на рік «Методична книга» потягнути не могла. А коли там дізналися, що я пенсійного віку, взагалі почали виживати зі свого місця. Єдиною можливістюхоч якось викрутитися з безвихідної ситуації була приватизація. Але для цього потрібні гроші, яких узяти було ніде...».
Й відбулося «диво», до «Методичноїкниги» заявився благодійникВ’ячеслав Кредісов - заступник Міністра оборони України та запропонував в обмін на його введення до складу трудового колективу провести процедуру приватизації приміщення книгарні,інвестувати в «Методичну книгу» певні кошти, зробити ремонт, виплатити колективу зарплату і залишити профіль книгарні незмінним, взявши на себе покриття боргів перед постачальниками. Але з часом, отримавши «контрольний пакет», пан Кредісов негайно перепродав приміщення й книгарня розчинилась у просторі….
Одна із старіших київських книгарень - Книгарня №52 на Лівому березі - зникла одночасно з видавництвом «Українська енциклопедія». Її виселенням займалась безпосередньо Дніпровська районна рада.
Далі за затвердженою схемою одна за одною у нерівній битві загинули ще десятки книгарень: Хрещатик втратив книжкові крамниці «Дружба», «Ноти», «Зміна», «Планета», з вулиці Богдана Хмельницького зникли «Технічна книга №1», «Ноти», «Перекладні видання», ліквідовано «Медичну книгу» на вулиці Льва Толстого, книгарню «Книги» на Майдані Незалежності, «Поезію» на вулиці Михайлівській, «Сузір’я» на бульварі Тараса Шевченка, «Світогляд» і «Спортивну книгу» на Великій Васильківській… І це далеко не повний перелік.
«Мистецтво» для Тетяни Ківалової
В 2004 році в період передвиборчої президентської кампанії, коли Сергій Ківалов очолив ЦВК, його амбітна донька зажадала перенести офіс свого благодійного фонду «Віват, Феміда!» на київський Хрещатик, й в поле її зору потрапила книгарня «Мистецтво», розташована за адресою Хрещатик, 24, яку без перебільшення знав весь читаючий Київ. Ця «дрібниця» не зупинила «впливових осіб» й з «Мистецтвом» повелися за вже апробованим методом.
Книгарня «Мистецтво» займала приміщення, що належить Міністерству аграрної промисловості України й на той час вже відстоювало право на існування в київських судах. В 1996 році книгарня вийшла із системи «Київкниги» і почала працювати самостійно, але договірних умов в жодному разі не порушувала й оренду платиласправно, цей факт навіть зафіксовано в судовій справі. Тому всі суди «Мистецтво» вигравало: вигнати магазин з триповерхового приміщення на підставі несплати оренди не вдавалося. В інакший спосіб закон не дозволяв: діяв згаданий вище президентський указ.
Так тривало до 2003 року, аж поки воно не перейшло в відання ДКТП «Хрещатик». Саме воно склало черговий позов до Шевченківського районного господарського суду. Позов прийняв у роботу прокурор С. Нечипоренко, який, до речі, не приховував своїх родинних стосунків із «легендарним» головою ЦВК Сергієм Ківаловим.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 4 грудня 2003 року цей позов був задовільнений (Справа №20/604), хоча законних підстав на це не було. Наталя Мірошник, тоді щепрацівник «Мистецтва», ділиться спогадами: «Згідно з Законом України – Господарським процесуальним кодексом припис про виселення готується після та згідно з рішенням апеляційної інстанції, крім того ми мали право оскаржувати це рішення й в касаційній інстанції. Ми ініціювали розгляд справ у Господарському суді м. Києва (відповідне рішення щодо виселення книгарні «Мистецтво» було підготовлене заднім числом 01.10.2003 р.), далі в Київському апеляційному суді (відповідне рішення щодо виселення книгарні «Мистецтво» було підготовлене заднім числом та прискореними темпами 28.10.2003 р.) та Вищому Господарському суді України.
Так, зрозумілими обставинами суди ми не виграли. Але остання судочинна інстанція, до якої ми звертались – Вищій господарський суд задовольнив позов Прокурору Шевченківського району Сергія Нечипоренко про виселення книгарні «Мистецтво» 23 березня 2004 року. Проте, уже 24 грудня 2003 року був готовий припис про виселення, й 26 грудня, буквально за два дні, що теж суперечить Закону України про виконавче впровадження та Закону України про державну виконавчу службу, судові виконавці виселили три поверхи книгарні в один день! Літературу та ікони пакували ногами, і все відбувалося на очах народного депутата від НУ-НС Бориса Безпалого. В той же день сюди вселився благодійний фонд «Віват, Феміда!». Договір оренди укладався з Одеською юридичною Академією, інтереси якої представляла Тетяна Ківалова.
Добре, на прохання викинутих на вулицю книгарів відгукнувся колишній депутат Київської міської ради, власник декількох напівпідвальних приміщень, розташованих в центрі Києва, який безкоштовно виділив під зберігання вивезеного майна книгарні «Мистецтво» один з об’єктів своєї власної нерухомості. Зі зрозумілих причин імені цього «щирого самаритянина» я викривати не буду, бо допомога з його боку була дійсно благородною та своєчасною.
«До сьогодні в мене перед очима стоїть панорама битви «благодійників «Феміди» з книжками та іконами», розповідає колишній міський чиновник: «Саме в канун Нового року тодішня директорка книгарні «Мистецтва» Неля Васильєва звернулась до мене про термінову допомогу, мовляв, книгарню терміново виселяють и вимагають вивезти майно. Я зрозумів, що за всім цим стоїть СОБАКОВОД». Але ж саме Неля Васильєва й злила книгарню, особисто домовившись за гроші з СОБАКОВОДОМ» (примітка автора: дивно, але екс-чиновник під час розмови ніяк не міг пригадати прізвище винуватця падіння книгарні «Мистецтва». Але дуже чітко пояснив етимологію походження дивакуватого прізвиська – СОБАКОВОД, яким Сергія Ківалова охрестили колегипід час роботи в органах міліції. Виявляється, на початку своєї карколомної кар’єри Сергій Ківалов займався дресируваннямміліцейських собак.
Далі почалося найцікавіше. Саме тут, на третьому поверсі колишньої книгарні «Мистецтво», було розташовано славнозвісний транзитний сервер! Це відомо не лише з публікацій преси, а й з офіційних заяв СБУ. Ось, виявляється, для чого треба було викидати на вулицю книжки.
Після «помаранчевої» перемоги магазин вдалося відсудити назад. «Ківаловці» встигли зробити там ремонт на $ 200 тисяч, і, звільняючи приміщення, розкурочилийого, відриваючи навіть бильця від перил та унітази. Проте на цьому митарства «Мистецтва» не закінчилися. Плекаючи надію на повернення, колектив магазину неодноразово писав листи до регіонального Фонду Держмайна. І щоразу отримував відмову після довгих місяців очікування, хоча закон вимагає давати відповідь упродовж 30 календарних днів. Магазин пустував, але таке місце довго не стоїть без діла. 15 листопада 2005 року таке собі ТОВ «Євро Альфа Експерт» просить надати їм приміщення на Хрещатику, 24, в оренду, а вже 28 грудня отримує дозвіл й заїжджає. Інших претендентів на оренду приміщення його власник ДКТП «Хрещатик» не розглядав. Врешті виявилось, що ТОВ «Мистецтво» навіть не повідомили про кулуарний конкурс щодо оренди приміщення колишньої книгарні.
Й, увага, найцікавіше: остаточно права на приміщення книгарні «Мистецтво» Благодійний фонд «Віват, Феміда!» програв у Вищому господарському суді України 23 січня 2008 року (Справа №3/505). Саме тоді договір оренди для Фонду був визнаний недійсним, та він мав бути виселеним з приміщення книгарні через майже 4 роки після ганебного побиття унітазів та фактичного виїзду Фонду з приміщення книгарні «Мистецтво». Ось вам й «рикошет Феміди».
Епілог
Чи здатне повернутись колесо історії?
6 січня 2011 року дежавю: черговий український Президент Віктор Янукович підписує Закон України № 2778-VI "Про культуру". Закон визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей і спрямований на забезпечення доступу до них". Й згодом, до Всесвітнього дня книги та авторського права 21 квітня 2011 року Верховна Рада України ухвалює закон «Про внесення змін до статті 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” щодо заборони приватизації приміщень, де розміщуються бібліотеки, книгарні та державні видавництва.
Знову турботливі руки керманича України підхопили культурні надбання нашого народу та лагідно понесли в майбутнє. Аби б це так. За останніх два рокивсе, що не встигли знищити попередники, нова влади перетерла своїми ненажерливими щелепами з неймовірною силою. В тартарари полетіли театри, кінотеатри, книгарні, бібліотеки, музеї й майже останній парус «Книгарні Сяйво» трепече на вітру в пошуках вітрів Перемоги. Але ж, другий рік поспіль одна із старіших київських книгарень «Сяйво» продовжує нерівну боротьбу із свавіллям чиновників та рейдерів, здатних одним розчерком пера підписувати Закони та Укази й абсолютно нездатними відповідати за свої обіцянки. Українська культурна спільнота, київська громада, вітчизняні ЗМІ другий рік підтримують та співчувають команді відчайдушних книгарів, які кинули виклик ненажерливим монстрам й з нетерпінням очікують неминучу Перемогу «сяйвівців» над рейдерами та крадіями.
Президент України Віктор Янукович проголошує 2012 рік роком культури та відродження музеїв та водночас віддає Києво-Печерську та Почаївську Лаври московським попам, а перлину Київської Русі Софію Київську прирікає на знищення. Чергове лицемірство та й годі.
Українці, хіба не час нам об’єднати зусилля та врешті повернути вкрадене, знищене, напівзруйноване, адже є прецеденти довготривалої, нерівної, але ж звитяжної боротьби культурної спільноти зі знищувачами–крадіями–рейдерами–корупціонерами, по крупицях зібрати потужні культурні надбання українського народу, що ідентифікують націю та виховують покоління патріотів.
Володимир Пир’єв.
Статтю доТрибуни Народунадіслав Віктор Таранов Київський Культурний Трибунал.
Комментарии
