ХТО ВИГРАЮТЬ ВІД ЦЬОГО І ЗБАГАТІЮТЬ? ЦЕ ПРИВАТНІ ІНТЕРЕСИ….
27.08.2012
Багато громадян це зрозуміють коли прийдеться звернутись на приватну швидку допомогу і отримати її від бригади на чолі з лікарем за вартістю (мін.) 2500-3500 гривень.
АНАЛІТИЧНА СТАТТЯ З ПРИВОДУ ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ «ПРО ЕКСТРЕНУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ» І РЕФОРМУВАННЯ СЛУЖБИ ШВИДКОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ.
Як відомо, 5 липня 2012 року Верховна Рада України з другої спроби прийняла Закон «Про екстрену медичну допомоги», а 14 серпня 2012 року даний Закон був підписаний Президентом України. А чи відомо можновладцям і пересічним громадянам України чим може загрожувати реалізація цього Закону і здійснення такого курсу реформування служби?!
Хочу розпочати зі статистики, яка має місце в службі швидкої медичної допомоги: із загальної кількості всіх викликів кожен 5-й пацієнт (а це чимало 20%!), який перебуває у невідкладному стані (гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, різні форми порушень серцевого ритму, ішемічні і геморагічні інсульти, анафілактичні реакції, судомні напади, напади бронхіальної астми, тощо…) відмовляється від екстреної госпіталізації і залишається вдома під наглядом дільничного терапевта (зараз - сімейного лікаря). За правилами, бригада швидкої допомоги після проведення необхідного невідкладного лікування передає таких пацієнтів під нагляд дільничного лікаря.
Що відбувається в реаліях: після переданого активу на дільничного терапевта, він відвідує пацієнта, перевіряє його стан здоров'я, контролює схему лікування даного пацієнта і направляється далі по своїй дільниці. В разі виникнення загострень, ускладнень або появи нових загрозливих для життя і здоров'я людини станів пацієнт (або громадянин) змушений знов звертатись на швидку медичну допомогу! Принаймні така схема в Києві. Що вже говорити про Україну в цілому і про сільську місцевість!?
Виникає «порочне коло», в якому служба швидкої медичної допомоги відіграє першочергову «лінію оборони». Це найважливіша ланка системи охорони здоров'я, на яку будь-яка людина має надію. Тут постає важливе значення особи лікаря швидкої допомоги, який в умовах постійного стресу і напруги має повноцінно і якісно організувати і провести (саме організувати і надати) надання кваліфікованої медичної допомоги, а також належне транспортування у стаціонар.
Але не слід забувати, що крім цих 20% населення, є ще й ті люди, які потребують негайної допомоги вперше, а також ті пацієнти, які категорично незадоволені якістю надання допомоги в поліклініці (або в сімейній амбулаторії). І ми від цих пацієнтів нікуди не дінемось, так як все одно потрібно надавати їм допомогу й лікувати. А між тим, люди будуть й надалі незадоволені, так як кожного дня можна спостерігати великі черги до поліклінік ще за годину до початку їх роботи.
Тому не важко зробити висновок, як може позначитись на ситуації в системі охорони здоров'я реформування служби швидкої медичної допомоги в тому вигляді, в якому його заплановано проводити. Але про це – нижче….
Подальша доля служби стає доволі не зрозумілою. Щодо питання «знищення» служби швидкої медичної допомоги, то це слід розуміти в переносному значені, але прийнятим Законом «Про екстрену медичну допомогу» і проведенням реорганізації служби слід очікувати значне звуження її функцій.
Так, в Законі не прописано конкретних і чітких положень про організацію надання допомоги саме на догоспітальному етапі, чітко не прописано кількісний і кваліфікаційний склад бригад, а також жодного слова про спеціалізовану службу або спеціалізовані бригади (кардіореанімаційні, протишокові, токсикологічні, тощо). Спеціалізована бригада – це бригада на якій виїжджає лікар-спеціаліст (наприклад кардіолог) або з додатковою спеціалізацією (наприклад токсиколог), йому допомагають два фельдшера і бригада має бути оснащена на порядок вище, ніж звичайна лінійна (лікарська) бригада.
На початку серпня на нашій підстанції був випадок, коли на виклик, де 22-річний хлопець виплигнув з 8 поверху, поїхала лікарська бригада, на якій був лікар і фельдшер, і вони на себе викликали кардіореанімаційну бригаду (СКРБ), так як в тих умовах одному лікарю і фельдшеру було не легко справитись зі смертельним станом людини. На протязі години кваліфікований лікар і 2 фельдшери спеціалізованої бригади боролись за життя молодої людини, в якої були множинні переломи ребер і хребта, відсутні свідомість і дихання, ледве прослуховувався пульс. На високому рівні були проведені реанімаційні заходи і належне транспортування хворого до реанімаційного відділення лікарні швидкої допомоги міста Києва. На сьогоднішній день хлопця в стабільному стані переведено до загального стаціонару.
Ось один із багатьох прикладів, коли чітко спрацювала спеціалізована бригада. А подібних випадків чимало, особливо це стосуються кардіологічної патології, що дуже актуально для нашого населення.
Також відкритим залишається питання надання екстреної педіатричної допомоги (допомога дитячому населенню), яку має надавати кваліфікований лікар-педіатр. На сьогоднішній день існує фактично всього кілька одиниць педіатричних бригад. І це є проблема.
Що стосується звуження функцій, то під цим слід розуміти що поступово служба перейде на «перевізний» тип надання допомоги. Це означає роботу в режимі «від порога – до порога»: приїхали – погрузили в машину – повезли у відділення екстреної медичної допомоги (до речі яких зараз просто ще не має) - і все…
Нажаль в розумінні чиновників Міністерства охорони здоров’я України, а це було озвучено по телебаченню, надання екстреної медичної допомоги має обмежуватись - «проведенням розряду дефібрилятора і встановленням внутрішньовенного доступу з системою для в/венних вливань, а потім якнайшвидша госпіталізація». Тільки уявіть собі, що буде, коли ця схема втілиться в життя!!?
І це не дивно, так як швидку допомогу взялись реформувати непрофесіонали і навіть не лікарі відповідної спеціальності. Це м’яко кажучи.
Що стосується Закону «Про екстрену медичну допомогу», а також його недоліки і слабкі місця, то тут є багато чого сказати…
Хочу зробити невеликий відступ і зазначити про сумнівність самої процедури підготовки й прийняття Закону «Про екстрену медичну допомогу» (далі Закон), а також його юридичного підґрунтя.
- Пояснювальна записка до Закону не містить достатнього обґрунтування необхідності його прийняття. Зокрема, у ній зазначається що прийняття Закону сприятиме розв’язанню гострих проблем, що мають місце в організації та функціонуванні системи надання екстреної медичної допомоги (ЕМД) населенню. Між тим, в Законі практично не йдеться про належну реалізацію права особи на екстрену медичну допомогу, натомість його зміст спрямовано лише на врегулювання певних організаційних заходів пов’язаних з наданням даної допомоги, що є вторинним!
ТОБТО, ДАНИЙ ЗАКОН ЖОДНИМ ЧИНОМ НЕ ЗМІНЮЄ КОНЦЕПЦІЇ РЕФОРМУВАННЯ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ЯКА ЗАПРОВАДЖУВАЛАСЬ В УКРАЇНІ ОСТАННІ РОКИ.
Крім того, про неефективність даної концепції реформування неодноразово вказували висновки Рахункової палати України та Міністерство фінансів, що зазначено у звіті «Про результати аудиту ефективності використання коштів Державного бюджету України, виділених МОЗ України на створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги.
І це цілком логічно, адже в Мінфіні працюють розумні люди – економісти, які одразу підрахували, що буде необґрунтоване і безпідставне перенавантаження витрат на здійснення того, що вже існує. А вигідніше було б розвивати те, що ми маємо і не створювати «систему в системі». Тим більше прописувати під це «порожні» підзаконні акти.
- Закон«Проекстренумедичнудопомогу»єальтернативнимідоопрацьованимдозаконопроекту«Прозагальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги”, в якому не внесено змін відповідно до попередніх зауважень,апростовідтвореноіпродублюваноположеннязпопередньогозаконопроекту,щовказуєналобіюванняінтересівсаметакоговиглядуЗакону.
- Прийняття Закону «Про екстрену медичну допомогу» відбулось з порушенням регламенту, про що вказували деякі народні депутати і що теж не мало важливе.
- Також неодноразово зазначалось зі слів Заступника Міністра охорони здоров’я України та інших керівних осіб міністерства, що з метою громадського обговорення цей законопроект був розміщений на офіційному сайті МОЗ України, проте жодних відомостей про результати цього обговорення не наводиться, бо вони просто відсутні.
Про що можна говорити, якщо під час проведення ІІІ-го з’їзду Асоціації лікарів невідкладних станів 4 квітня 2012 року був зроблений «переворот» в президії з’їзду, де зауваження й дорікання багатьох лікарів було подано як заклик до найшвидшого реформування служби. Таким чином, аферистським шляхом було використано близько 700 підписів лікарів-спеціалістів. А до головування з’їздом потрапили люди, які проштовхують власні корупційні інтереси. Як же інакше – хіба корупцію в управлінських колах подолано?! Вона нікуди не зникла, а ще більше зміцнилась, особливо в Міністерстві охорони здоров’я України.
НЕДОЛІКИ.
• Закон має недоліки у термінах і формулюваннях. Має місце перенасичення роз’яснень і тлумачень загальноприйнятих термінів і водночас не розкривається значення окремих термінів.
• Замість визначень «лікар бригади», «фельдшер бригади» або «медична сестра бригади» фігурує розмите поняття – «працівник системи екстреної медичної допомоги». Хто знає що це за «працівник»? Якщо це лікар, то чого цього не зазначено? А якщо взагалі в якомусь «підзаконному акті» випливе, що це рятівник з базовою середньою медичною освітою, що тоді? А «Закон – є Закон….».
• Законодавче положення стосовно надання працівникам служби екстреної медичної допомоги пільг і дотацій виглядає оманливим і дискримінаційним по відношенню до інших медичних працівників, так як цим Законом не передбачається така необхідна підстава, як основне місце роботи у службі екстреної медичної допомоги.
• Окремі положення цього Закону настільки недостатньо чітко сформульовані, що з їхнього змісту неможна зробити однозначного правового висновку, вже не кажучи про логічний висновок.
• Практична реалізація положень Закону потребує значних додаткових витрат з Державного бюджету України, проте немає жодних пропозицій як ці фінансові витрати будуть реалізовані.
• Відсутність у Законі чітких повноважень органів місцевого самоврядування у сфері надання екстреної медичної допомоги.
• Покладання на місцеві бюджети обов’язку фінансування заходів загальнодержавного значення. Тобто, непередбаченість відповідного джерела фінансування додаткових витрат і пільг працівникам призведе до перенесення навантаження на місцеві бюджети, які й так мають дефіцит коштів.
• Абсолютна відсутність механізмів залучення і зміцнення медичних кадрів. Не пропонується вирішення проблеми тотальної нестачі медичного персоналу.
• Відсутність чіткого розмежування повноважень між структурними підрозділами Центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
• Визначення терміну з якого буде розпочато запуск системи екстреної медичної допомоги. Не дочекавшись успішного завершення реалізації медичної реформи в пілотних регіонах відповідно до реформування системи охорони здоров’я (з 2011 по 2014 роки), нова система екстреної медичної допомоги планується запуститись з січня 2013 року.
І головне - деякі положення цього Закону:
- не забезпечують дотримання вимог статті 3 Конституції України, якою життя і здоров’я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю;
- порушують вимоги частини третьої статті 22 Конституції України щодо заборони звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;
- суперечать вимогам статті 49 Конституції України в частині умов ефективного і доступного безоплатного медичного обслуговування.
Єдиний спосіб позбавитись цих недоліків і уникнути ризиків є багаторівневе доопрацювання даного Закону, створення ефективної команди з лікарів-практиків, які будуть над цим працювати і змінити вектор реформування служби екстреної медичної допомоги, зосередившись на її розвитку, а не перебудові, яка проводиться під маскою оптимізації…
Враховуючи все вищеперераховане, можна зробити висновок, що Закон «Про екстрену медичну допомогу» настільки громіздкий, недопрацьований, фінансово затратний, юридично недосконалий, що може вказувати на навмисне його «протягування». Про це також свідчать виступи чиновників МОЗ України, які зазначають що під цей Закон буде підготовлено (чи вже готово) 12 постанов КМУ і 13 наказів МОЗ. Виникає цілком здоровоглузде питання – навіщо приймати «шаблонний» Закон, під який потрібно готувати 25 підзаконних актів?!
І відповідь є - для того, щоб надалі робити все що вигідно для чиновників, а не - для людей! Багато громадян це зрозуміють коли прийдеться звернутись на приватну швидку допомогу і отримати її від бригади на чолі з лікарем за вартістю (мін.) 2500-3500 гривень. Тому, перші хто виграють від цього і збагатіють, це приватні інтереси….
Дякую!
З повагою, лікар невідкладних станів Київської міської станції швидкої медичної допомоги
Комментарии
