Днями відвідував Львівську національну наукову бібліотеку України імені Василя Стефаника. У читальному залі сіл за вільний стіл і знайшов на ньому забутий кимось аркуш з отксерокопійованою статтею. Прочитав декілька перших рядків і, захопившись, дочитав до кінця. Стаття здалася цікавою, і вирішив її опублікувати в Інтернеті. На жаль, на аркуші з текстом не було ні імені автора, ні джерела походження (можливо, аркуш забув сам автор). Тому заздалегідь прошу вибачити за публікацію без них. Але якщо такий знайдеться особисто, або якщо його хтось знає, прошу повідомити в коментарях під статтею, і це ім'я займе своє почесне місце.
Стаття
Крах політики нового, коаліційного, Тимчасового уряду вимальовується все більш та більш рельєфно. Виданий українською Центральною Радою та прийнятий 11 червня 1917 року Всеукраїнським військовим з’їздом «універсал» про устрій України становитьпряме викриття цієї політики та документальне свідчення її краху.
«Не відокремлюючись від всієї Росії, не пориваючи з російською державою, - свідчить цей акт, - нехай український народ на своїй землі має право сам розпоряджатись своїм життям… Всі закони, якими встановлюється порядок тут, в Україні, мають право видавати тільки наші українські збори; ті ж закони, якими буде встановлюватись порядок впродовж всієї Російської держави, повинні видаватись російським парламентом».
Це цілком зрозумілі слова. З цілковитоюточністю заявлено у них, що в даний час український народ віддалятись від Росії не хоче. Він вимагає автономії, а ні трохи не заперечуючи необхідності та верховної влади «всеросійського парламенту». Ні один демократ, не кажучи вже про соціаліста, не наважиться заперечити цілковитій законності українських вимог. Ні один демократ не може також заперечувати права України на вільне відокремлення від Росії: саме беззаперечне визнання цього права одне лише надасть можливість агітувати за вільну спілку українців та великоросів, за добровільне об’єднання в одну державу двох народів. Саме беззастережне визнання цього права одне лишень у стані порвати на справді, безповоротно, до кінця з проклятимцарськимминулим, яке все зробило для взаємовідчуження народів, настільки близьких і по мові, і по місцю проживання, і по характеру, і по історії.
Проклятий царизм перетворював великоросів у катів українського народу, всіляко вигодовував в ньому ненависть до тих, хто забороняв навіть українським дітям говорити та вчитися на рідній мові.
Революційна демократія Росії, як що вона хоче бути дійсно революційною, дійсно демократією, повинна порвати з цим минулим, повинна повернути собі, робітникам та селянам Росії братерську довіру робітників та селян України. Цього не можна зробити без повного визнання прав України, в тому числі права на вільне відокремлення.
Ми не прихильники дрібних держав. Ми за найтіснішу спілку робітників всіх країн проти капіталістів і «своїх» та і всіх взагалі країн. Алесаме для того, щоб ця спілка була добровільною, російський робітник, не довіряючи ні в чому ні на хвилину ні буржуазії російській, ні буржуазії українській, стоїть зараз за право відокремлення українців, ненав’язуючи їм своєї дружби, а здобувати її відношенням як до рівного, як до спільника та брата в боротьбі за соціалізм.