ГлавнаяНародный журналист Спостереження українського юнака про доросле життя в Україні. Увага! Журналістський дебют.
Спостереження українського юнака про доросле життя в Україні. Увага! Журналістський дебют.
26.09.2012
Так, звісно, потрібно боротися з несправедливістю, але потрібно це робити разом, спільними зусиллями. Ми не повинні боятися, ми повинні робити усе для нашої неньки України. Потрібно починати з себе.
2012 рік. Люди говорять, що це рік змін. Так, це рік змін. Але якою ціною даються нам зміни? В Яку сторону просувається «покращення»? Чи бажають таких змін наші люди?
Кожного разу, як я заходив у соціальні мережі на початку 2012, року я скрізь бачив картинки, статуси та фотографії, які припікали увесь світ на загибель. Це не більш, як звичайний піар того чи іншого псевдо-пророка, який накликав ще один «апокаліпсис»! На наступний рік, можливо, буде актуальна тема потопу і всі осунуться у нову хвилю стихійних лих, загибелі всесвіту чи ще чогось. Ось так і почався наш 2012 рік. На новий рік, як люди зустрічають Новий рік, всі обмінюються фразами: «Нехай новий рік буде краще ніж торік». В достатку чи в бідності, в горі чи в радості усі сподіваються на краще майбутнє з року в рік. І з року в рік все менше люди довіряють нашій владі. Нові політичні обіцянки, нові політичні провокації.
Далі, за ініціативою Януковича був прийнятий Митний кодекс. Ідея була не погана, якби він не доручив розробку цього кодексу бюрократичному апаратові. Тепер замість хабарів на митниці, можновладці дають хабарі у Мінфін, який перебрав частину повноважень митниці (у сфері фінансових операцій).
Політики взагалі «страх згубили». З кожним разом все більше і більше політики зневажають конституцію, закон. Коли більшість політиків крадуть та наповнюють свої кишені за рахунок держави президент Янукович знайшов «козла відпущення» - Тимошенко. Звісно, вона не свята, але чи вона єдина повинна відповідати перед законом? Перед справжнім законом, де людина ціниться як особистість в першу чергу, а не як злочинець, адже суд перше повинен це визначити, а не робити голослівних висновків, як робила українська Феміда. Взяти хоча б терориста Брейвіка. Йому «дали» 21 рік за всі його гріхи: за організацію теракту, за вбивство та розстріли. Він мав право на адекватне суддівство і за необґрунтовані вислови був звільнений державний обвинувач. Це справді європейська демократична система.
Ми намагаємося пробитися у ЄС чи то у Митний союз. На мою думку, ми повинні спершу розібратися із власними проблемами. Увійдемо у ЄС - втратимо конкурентоспроможність у аграрному секторі. Сири, молоко та інші сільськогосподарські продукти з України будуть непотрібні ЄС. Потрібно підвищувати їх якість, підтримувати аграрний сектор, стимулювати фермерів. Підемо на уступки Росії і увійдемо до митного союзу - потрапимо у газову залежність. Ми бачимо, що Російська Федерація і так крутить-вертить ціною, не зважаючи на об’єктивні обставини на зниження ціни. Вона (Росія) турбується лише про власну вигоду зневажаючи європейські поради чи українські прохання (більше схожі на молитви). Отже, чи варто нам бути у Митному союзі? - Ні. Чи варто нам зараз вступати у ЄС? - Ні.
Наші люди не поважають ні себе, ні нашу країну. Ми повинні навчитися жити колективом, а не кожен сам за себе. Лише тоді ми зможемо стати членом якоїсь спільноти. Що до НАТО - це не погана можливість захистити себе від зовнішніх ворогів. Ми вже маємо приклад Грузії, яка була спровокована Російською стороною. Ми маємо приклад Лівії, коли армії була не в змозі зупинити переворот. Зараз не стабільна ситуація у світі і такий союзник, як НАТО є досить доречним. Це не змушує Україну до якихось певних дій. Це військовий альянс, який є запорукою захисту від військової інтервенції з боку інших країн.
Мовний закон. Це болюче питання для людей. Саме перед виборами починаються ці спекуляції. На цьому етапі влада продемонструвала, що народ її не цікавить. Жоден із посадовців не вийшов до мітингувальників, лише направляли чисельні загони міліції, які робили спроби розігнати прихильників української мови. Соромно нам повинно бути за те, що ми опустилися до того рівня, що ті, кого ж ми самі обирали, втоптують нас у асфальт, опускають нижче «плінтуса». Чи такого ми хотіли, коли голосували за склад ВР?
Нація, яка немає власної мови-не нація. Чи є у світі країна, яка не поважає свою державну мову? Регіонали прикриваються «Європейською хартією регіональних мов»,у якій сказано, що регіональною повинна бути та мова, яка потребує захисту. Чи це російська мова? Російською мовою у нас спілкується кожен третій у країні. Чи забулися регіонали про гагаузьку мову, що на Одещині, про татарську - Кримський півострів? Так, російськомовне населення чисельне, але чи багато україномовних шкіл в Росії? Чи є регіональною мовою українська мова в Російській Федерації? Це все абсурд, що ми прогинаємося під іншими країнами.
Свобода слова. 95 квартал закрили ще давніше. ТВі закрили, сайти українські закривають. Цензуру накладають на державні телеканали (Перший національний, 1+1 тощо), під час конференції журналістів на виступі Януковича люди у костюмах б’ють журналістів із плакатами, на мирних мітингах міліція забирає чесних громадян, які виявляють свою громадську позицію, закон про наклеп. Таке відчуття, що ми перетворюємося у міліцейську країну, а в Україні скоро проголосять військовий стан. Вже й священнослужителі почали бити та погрожувати журналістам. Тепер журналісти повинні співати відому пісню «Наша служба и опасна и трудна», адже це справді небезпечна професія. Справа Григорія Ґонґадзе ще й досі є ареною для політичних обіцянок та спекуляцій. Вже 2 президенти обіцяють розібратися та знайти винних, але таке відчуття, що на смерті журналіста піаряться політики і намагаються протягнути таку «інтригу» і до наступних виборів у президенти. Можливо, саме у наступних кандидатів у президенти ми побачимо пункт агітації «Знайти та ув’язнити винних у смерті Ґонґадзе».
Прочитавши мою власну думку і аналіз подій, які відбувалися у нашій країні, нехай кожен задумається і зробить правильний вибір як 28 числа так і протягом усього життя! Так, звісно, потрібно боротися з несправедливістю, але потрібно це робити разом, спільними зусиллями. Ми не повинні боятися, ми повинні робити усе для нашої неньки України. Потрібно починати з себе.
Почнемо ж 28 жовтня нову сторінку української історії!
Олексій Голенко, місто Запоріжжя, спеціально дляТРИБУНИ НАРОДУ.
Комментарии
