ПОЧИНАЄШ УСВІДОМЛЮВАТИ, ЩО МАЮТЬ ТЕБЕ ЗА ТУПЕ БИДЛО, НЕ ЗДАТНЕ ВІДРІЗНИТИ ПРАВДУ ВІД БРЕХНІ, ЩИРІСТЬ ВІД ЛУКАВСТВА ТА ДОБРО ВІД ЗЛА.
Кожні вибори в Україні у певному сенсі є моментом істини. Адже під час агітаційної кампанії, яка передує голосуванню, електорат іноді дізнається про «достойників», що рвуться до влади, дуже багато цікавого. І про себе, до речі, теж. Бо починаєш усвідомлювати, що мають тебе за тупе бидло, не здатне відрізнити правду від брехні, щирість від лукавства та добро від зла. Одне слово, «сіра маса», здатна продати за тридцять срібняків і державу, і власну совість.
Скажи, хто твій «любий друзь»…
За прикладами далеко ходити не треба. Візьмемо одномандатний виборчий округ №122, який охоплює Яворівський та Жовківський райони Львівщини. Якщо вірити соціологам, готовим за грубі гроші «зробити рейтинг» будь-кому, то тут сьогодні незаперечним лідером є самовисуванець, депутат обласної ради Тарас Козак. Його начебто готова підтримати майже половина електорату - до 47%. Чим же заслужив таку довіру скандально відомий «митний генерал»?
З відкритих інформаційних джерел відомо, що Тарас Козак почав свою трудову діяльність у радгоспі «Львівський», а у студентські роки трохи займався банальною «фарцовкою». Перебивався з хліба на воду доти, допоки не влаштувався працювати у податкові органи. Саме там і почалася карколомна кар’єра Козака:
- 1993-1998 р.р. - старший державний податковий ревізор-інспектор, начальник оперативно-контрольного відділу; заступник начальника – начальник управління оперативного контролю ДПІ м. Львова;
- 1998-2001 р.р. - заступник голови – начальник управління оперативного контролю та запобігання порушенням у сфері діяльності суб’єктів підприємництва ДПА у Львівській області;
- 2001-2003 р.р. - перший заступник голови ДПА у Львівській області;
- 2003-2004 р.р. - начальник Західної регіональної митниці;
- 2004- 2005 р.р. - заступник голови Державної митної служби України і одночасно - начальник Західної регіональної митниці;
- 2005-2010 р.р. - заступник голови Державної митної служби України;
- з травня 2009 до березня 2010 року – в.о. начальника Одеської митниці.
Загалом же на «теплих» посадах Тарас Козак знаходився до 16 червня 2010 р.
Розпорядженням Кабміну України його звільнили без зазначення причини. Якими вони були насправді – можна лише здогадуватись, бо з такої роботи не йдуть за власним бажанням.
Просуватися ж службовою драбиною молодому та заповзятому податківцю допомагали «любі друзі» - очільник СДПУ (о) Віктор Медведчук та його брат Сергій, який свого часу керував Львівською ДПА. Чим він їм так догодив – теж таємниця, вкрита мороком. Сам Козак і не приховує, що до сьогодні підтримує із «ведмедиками» тісні стосунки. В одному інтерв’ю він навіть поділився спогадами: «Тоді доводилося рішення приймати блискавично і діяти рішуче… Ми з Сергієм Володимировичем виконували одну і ту ж державну роботу, у нас було схожим розуміння її важливості для держави. Одним словом, ми були членами однієї команди. Згодом стали й друзями, якими є й до сьогодні… Медведчук був безпощадним до порушників податкової дисципліни. Мені це імпонувало».
Працювати на митницю Козак пішов, судячи з його слів, ледь не проти власної волі. Начебто наполіг Віктор Медведчук, який очолював Адміністрацію Президента. Бо на митниці «панував суцільний хаос і розлад» і там треба було навести «порядок». Простіше кажучи, спрямувати фінансові та контрабандні потоки у потрібне русло. Але про це вже стільки писалося, що повторюватися немає сенсу. Як працювали тоді наші митниці – чудово знають і УБОЗ, і СБУ, і прокуратура. Та й люди пам’ятають, як доводилося їх перетинати.
Серед «любих друзів» Тараса Козака є ще одна одіозна персона – Наталя Вітренко. Саме від її політичного блоку він балотувався до парламенту у 2006-у році і знаходився навіть у прохідній частині партійного списку. До речі, пригріла тоді Вітренко і кума екс-митника – Олега Сала, колишнього начальника УВС Львівської області, який переховувався від слідства. Проте на виборах прогресивна соціалістка пролетіла як фанера над Парижем. А разом із нею і її висуванці. Воістину: скажи, хто твій друг, і я скажу хто ти…
Зараз Тарас Козак – опозиційніший за усіх опозиціонерів і б’ється в груди, що ні під кого не «ляже» у разі обрання до парламенту. Однак, ходять чутки, ніби Партія регіонів не вставлятиме йому палки в колеса на виборах в обмін на обіцянку протягнути до Верховної Ради кілька «тушок», профінансувавши їх виборчі кампанії. Але то наразі тільки чутки. В обласній організації ПР від Козака відхрещуються і твердять, що нічого спільного з такою людиною мати не хочуть. Може й лукавлять. А може – й правду кажуть.
Подвійні стандарти
В інтерв’ю ІА «Вголос» Тарас Козак на запитання, чому львівська податкова у ті часи, коли він там працював, перетворилася на інструмент політичного тиску, відповів буквально наступне: «Чи можна цією фразою охарактеризувати ситуацію, коли людина, ховаючись за прапор якоїсь політичної партії, не платить податків, наліво–направо порушує податкове законодавство, а потрапивши у сферу дії структурних підрозділів податкової служби, починає верещати про якесь переслідування за її політичні погляди».
Це – що стосується Вас, львівські представники малого та середнього бізнесу. Про великий тут не йдеться. Ним в Галичині заправляє родина Козаків та іще декілька осіб, які начебто ніколи не «верещать». Хоча ні, раз таки був гріх.
У 2005-му році Генеральна прокуратура України порушила кримінальні справи стосовно Тараса Козака – за несплату мита при купівлі літака «ЯК-42» та незаконне повернення ПДВ. Потрапивши «у сферу дії» правоохоронних структур, він усе заперечував і заявлявВ що це провокація і… політичний тиск на нього та його родину. В коментарі ТРК «Люкс» Козак зазначав: «Членів моєї сім'ї перевіряють. Кафе, яке очолює моя мати, вже разів п'ять перевіряли. Туди приходять по п'ять, по шість міліціонерів. Окрім того, готельний комплекс «Озеро», де засновниками є мій брат, моя родина, також перевіряється». Про те, скільки разів на тиждень могли іноді навідуватися до якогось задрипаного кафе підпорядковані йому податківці з відстобурченими кишенями – навіть не прохопився…
Але для чого були ті перевірки? Літак був куплений ніби на ТзОВ «Керамбуд», а та компанія на 100% заснована ТзОВ «Експонент», де тільки 2 засновника: рідний брат Тараса – Богдан та Сергій Медведчук. Цікаво, що з моменту заснування у червні 2007 році статутний фонд досяг вже – 40.000.000 грн., але звітність до податкової та у статистику не надавалися…Не там прокуратура шукала?
Та й взагалі, хлопці дуже розумні – ніколи сам Тарас не був засновником комерційних структур, родичів же багато?
Подвійні стандарти проглядаються і у ставленні до «мовного закону». На телеефірах пан Козак запевняє, що виступатиме за його скасування. Отакої! Невже між ним та Медведчуками раптом чорна кішка пробігла, і вони перестали бути однодумцями? Не віриться. Адже Тарас Романович є заступником голови ГО «Центр Правова Держава», яким керує Віктор Володимирович. І на сайті цієї організації блакитним по білому написано: «Закон про засади мовної політики – це крок до здорового глузду».
Наштовхує на певні роздуми й інша цитата від Тараса Козака. А саме: «Любити Україну – означає, поміж іншим, підтримувати її фінансово – платити вчасно і сповна державні податки». Але про це - трохи згодом.
Дорога до «раю» моститься… грошима
Впорядковувати свій «город» (читайте – виборчий округ) завбачливий пан Тарас почав заздалегідь. Не те, що Давід Жванія, який уже будучи кандидатом у депутати, взявся обдаровувати сільський дітей шкільною формою, сподіваючись здобути прихильність їх батьків. За це його звинуватили у непрямому підкупі виборців. Козак тут виявився мудрішим і розпочав створювати собі славу доброчинця пару літ тому, чи не одразу після обрання депутатом Львівської облради від Жовкіщини.
У звіті про роботу до львівської облради, проведену в районі протягом 2010-2011 років зазначено, до чого саме він долучився фінансово.
Так, дбаючи про фізичний розвиток підростаючого покоління, Козак посприяв у реконструкції стадіонів в Дублянах і Куликові, забезпечив футбольним інвентарем та футбольними формами команди 36-ти населених пунктів, допоміг команді з авіамодельного спорту вибратися на змагання до Данії, Швеції та Німеччини, придбав автобус для футбольної команди смт. Куликів тощо.
Звичайно ж, не забуті були і заклади освіти. За кошт Тараса Козака діти отримували подарунки на свято Миколая, їздили в Карпати на екскурсію та у цирк до Львова, першокласники отримали від нього рюкзаки, а школи у Магерові, Куликові, Бишках, Івано-Франковому – автобуси. Також були частково замінені вікна у 72 (!) школах, подекуди відремонтовані дахи і класи, придбані для них меблі та поповнені бібліотеки.
Медичним закладам теж немає на що нарікати. У с. Равське Тарас Козак подбав про відкриття стоматологічного кабінету, Магерівській міській лікарні (а цього річ – і Яворівській ЦРЛ) подарував карети швидкої допомоги, а Жовківській – набір інструментів…
Особлива увага приділялася меценатом духовним особам, які молитимуться за спасіння душі Тараса Козака, мабуть, до кінця свого життя. Адже за його рахунок святі отці та вчителі християнської етики району побували на Святій Землі, школярі та студенти отримали «на халяву» молитовники (правда, з портретом доброчинця), давалися гроші на реконструкцію та будівництво багатьох церков та капличок.
А ще – ремонтувалися на Жовківщині дороги, встановлювалися павільйони на автобусних зупинках, надавалася допомога у газифікації сіл, їх енерго- та водо забезпеченні тощо.Повний перелік «добрих справ» Тараса Козака можна знайти у його звіті, розміщеному на сайті облради. Правда, далеко не вся «комуналка» робилася за гроші спонсора. Скажімо, водогін до сіл Дубрівка та Думичі вже був збудований кілька років тому облводгоспом майже на 90%. На це пішло майже 3 млн. гривень з бюджету, який формується із наших з вами податків. Роботи зупинилися через брак фінансування. Козак лише допоміг завершити будівництво. Як твердять сільські голови, кошторисів вони не бачили і гроші через сільраду не проходили, але начебто фінальний етап обійшовся десь у 75 тис. гривень. Коли на урочистому відкритті водогону сипалися подяки на адресу Тараса Романовича, він сприймав їх як належне. Начхати на державу та її три мільйони. Аве, Козак-благодійник!
Уроки шкільної арифметики та податкової математики
Добрі справи вимагають чималих грошей. Тож не завадить озброїтися калькулятором і трохи порахувати. Два автомобіля швидкої медичної допомоги марки «Мерседес» коштують десь 40 тис. євро (це за нинішнім скромним курсом десь 425 тис. грн.). Щонайменше 5 подарованих шкільних автобусів – 875 тис. грн. (приблизно по 175 тис. грн. кожний). Тобто тільки презентований транспорт тягне як мінімум на 1,3 млн. гривень.
Додамо сюди відремонтовані дороги, школи, церкви, будинки «Просвіти», прокладені водогони та газові комунікації, екскурсії та паломницькі тури, велику кількість інших пожертв. Навіть на хлопський розум видно, що оті «автобусні» мільйони губляться у загальних витратах. Даруйте, але звідки такі гроші у донедавна скромного українського чиновника, хай і генеральського митного чину?! Адже бізнесом Тарас Козак фактично не займався. І відкласти зі свої зарплатні стільки не міг.
Пояснення цьому феномену могла би дати «Декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру», розміщена на сайті Центрвиборчкому. Та вона надто вже дивна якась. Мимоволі виникає питання: будучи іще рядовим податківцем сам Тарас Романович прийняв би від когось такий «документ»? Чи те, що вимагається від простих смертних, «сильних світу цього» вже не стосується?
Серед членів сім’ї декларанта зазначені лише донька та син, про дружину – ані слова, хоч в біографії значиться, що перебуває у шлюбі. Та вже Бог із ним, може не варта жінка того, аби її десь згадували.
Рухаємось далі.
Члени сім’ї доходів за рік не мали, тобто знаходились на утриманні Тараса Козака. А він сам, будучи «головою правління» приватного підприємства «Прайвет Канселер», отримав у вигляді зарплати за минулий рік 595 тис. грн. (див. декларацію на сайті ЦВК). Засновником ПП є колишній митник Микита Поз і займається воно юридичним консалтингом. Директор Марченко Ян - теж. Всі бувші підлеглі Тараса? Попри високу платню «голови правління», якій можуть позаздрити керуючі найуспішніших українських банків, справи у фірми йдуть не кращим чином – 2011-й рік вона завершила зі збитком в 1,1 млн. грн. Та й створена начебто навмисно фактично відразу після звільнення пана генерала у вересні 2010 року. І знову така ж схема, вже 28 грудня 2011 року статутний фонд становить – 1.300.000 грн. Хтось таки економічні дива розуміє?!
АЛЕ, ГОЛОВНЕ, ВІН - ТАМ НЕ ПРАЦЮЄ! Немає його у штаті! Та й яке може бути правління в компанії, яку заснувала одна людина? А хіба не дивно, що Тарас вже 2 роки безробітний? Кому в ЦВК потрібна така декларація…
А навіть якщо б там працював, зароблених в ПП грошей Тарасу Козаку вистачило б тільки на придбання трьох (!) шкільних автобусів. І все.
Звідки решта коштів? Коли журналісти якось поцікавилися цим, то почули, що у благодійника є купа друзів-підприємців, які йому допомагають. Дивно лише, чому вони самі не фінансують добрі справи у виборчому окрузі №122, а роблять це через посередника, який піариться за їх гроші. Утім, це їх справа особиста, хай залишаються інкогніто.
Допомога тих друзів-підприємців теж зазначена у декларації Козака – в графі «Дарунки, призи, виграші». Не така вона вже і щедра, усього лише 540 тис. грн. У сумі із «так званою» зарплатою вона аж ніяк не покриває спонсорських видатків Тараса Романовича. Тож звідки мільйони на царські пожертви, а простіше кажучи – купівлю виборчого округу гуртом і вроздріб? Таємниця, вкрита мороком.
Ще одна загадка схована у розділі V згаданої декларації – «Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи». У звітному 2011-му році його банківські рахунки (безробітного?) Тараса Козака раптом поповнилися сумою у 16 600 546 грн. До того у 2010 році на його рахунках було лише 181 960 грн. Звідки у бідного безробітного такі гроши?!
Це що, теж допомога «любих друзів»? Чи кошти, виділені на кишенькові видатки батьком, братом, сестрою, сватами і кумами, які володіють десятками приватних підприємств, серед яких фірма – базар «Галицьке перехрестя», торгівельно–виробнича компанія «Львівхолод», вже згаданий «Експонент», «Керамбуд», торгівельна компанія «Рукавичка» та низка інших? У 2009 році товарообіг тільки однієї мережі «Рукавичка» склав біля 600 млн. гривень, а статутний капітал тільки двох компаній становить 71,5 млн. гривень. Тоді вони й мали б у декларації відображатися в графі «Дарунки». І, відповідно, з цієї суми належало би сплатити податки.
Можливо, оті 17 мільйонів гривень накопичені людиною за майже 20 років трудової біографії, жодним чином не пов’язаної з бізнесом? Беремо калькулятор. І бачимо, що у такому випадку Тарас Козак мав би отримувати в середньому щомісяця… 67 тис. грн. Причому навіть тоді, коли лише починав працювати в податкових органах.
Усі ці розрахунки під силу навіть першокласнику, одарованому благодійним рюкзаком. А от ті, хто стоїть на варті закону та державних інтересів, користуватися калькулятором не вміють? Декларація у ЦВК – потужна брехня? Або, радше, не хочуть. Невже дійсно варто керуватися порадою: «Якщо красти, то мільйон?»
Комментарии
