А те, що у вас в головах - це справжнє пекло. І його, напевно, перемогти «зовні» неможливо.
Спочатку я ще намагалася вести діалог з людьми, що виражають подив і обурення Майданом. Потім зрозуміла, що у кожного з нас - своя сформована точка зору, якої не похитнути. У діалоги більше не вступала, просто почала з цікавістю вивчати альтернативну реальність, повторюючи собі постійно, що всі ми маємо право на свою думку, і кожну точку зору треба поважати.
І от знаєте що. У ці дні ми всі часто повторюємо слово «пекло». Так от я раптом зрозуміла, що пекло - це не те, що робить наша влада. І не те, що роблять тітушкі або «Беркут». І не те, що роблять найрадикальніше налаштовані протестувальники. Пекло - це те, що у деяких в головах.
У людини, з якою я ходжу по одним офісним коридорах (слава богу, не вітаюся!) - І який пише в фейсбуці про необхідність негайно розстріляти всіх, що «понаїхали», досить оперативно поширюючи це поняття з тих, хто приїхав на Майдан, до тих, хто взагалі мав нахабство колись переїхати до Києва. На мене. На чоловіка мого. На мою сестру. На величезну кількість моїх друзів. А чого ми й справді?! Розстріляти.
Або у іншого мого шапкового знайомого, який, не шкодуючи знаків оклику, каже, що правильно снайпери стріляють по журналістам - (знаків питання він теж не шкодує) «А чого ці журналісти туди поперлися??». І справді, чого?! Журналісти. У місце найактуальніших подій. Сиділи б дома, конспектували промови Азарова.
Стріляти, стріляти!
Або у милої освіченої жінки, прекрасного головного редактора, яка раптом усвідомила, що, привізши своїх прихильників в Маріїнку і заплативши їм за «підтримку влади» гроші, Партія Регіонів вчинила чесно і відповідально. На відміну від опозиції, яка своїм прихильникам не платить. Безвідповідальна яка.
Я, мабуть, ще раз вступлю в діалог. Спробую відповісти на деякі популярні тези. Наприклад – «Будь-який закон повинен виконуватись, а протестувальники його порушують, хоча самі кажуть, що вони за верховенство законів!». Ви, може, забули, що в гітлерівській Німеччині існував закон, згідно з яким сусіди повинні були «здавати» євреїв. Гарний закон, правда? А Держдума сусідньої держави внесла на розгляд закон про кримінальну відповідальність близьких родичів злочинця. Теж прекрасний закон! Закони, «прийняті» нашої Радою 16-го числа - теж дотримаємо. Порядок повинен бути!
Ви тільки врахуйте, що законотворчість в тій Україні, яку ви захищаєте, - процес стрімкий і неконтрольований. І завтра Рада цілком може прийняти закон про вилучення у населення, скажімо, машин «Хонда CRV» старіше 2011 року, з паралельним строком власникові і його близьким родичам (хороша машина, «відбирайте у всіх, несіть мені, мені треба "). Або закон про негайне виселення всіх мешканців міст Південного Берега Криму - а чого, ЮБК маленький, а апетити у Сім'ї ростуть.
Або закон про виселення мешканців з київських новобудов. У гуртожитку та комуналки. Без компенсації вартості житла. Влада ж пообіцяла допомогти доблесним «беркутівцям» у вирішенні житлових проблем. Думаєте, фантастика? Але наша Рада, як показав досвід останнього тижня, з легкістю може прийняти взагалі будь-який закон, який робить існування влади легше і приємніше. І якщо у вас «потрібна» машина, ви живете в Криму чи купили квартиру в новобудові, ви тоді не скаржтеся, а смиренно виконуйте ці закони.
Теза «цю владу ніким замінити» - теж гарна.
По-перше, проблема не в необхідності замінити цю владу ким-небудь ось прям зараз. А в необхідності мати можливість замінити її коли-небудь взагалі. Цю, наступну, будь-яку іншу - якщо вона перестане робити хоч щось на благо народу і займеться виключно власним збагаченням. А для цього якраз і треба протистояти спробам відрізати всі законні і демократичні шляхи до зміни влади.
А по-друге, ви бачили цю владу? Яка розікрала країну, яка знищила Конституцію, яка зробила можливими збройні сутички в центрі столиці? Яка не знає не те що якоїсь іноземного - навіть рідної мови? Вважає Чехова «великим українським поетом»? Знаючу тільки один спосіб ведення економічної діяльності - брати гроші в борг і розкладати їх по потрібних кишенях? Приймаючу бюджет, в якому утримання внутрішніх військ стоїть В РАЗИ більше витрат на всю медицину і освіту разом узяті? І ви дійсно думаєте , що її немає на кого замінити? Як сказав один мій друг, «заміну їм важко знайти хіба що в кунсткамері».
Ось ще теза: «Громадянська війна - це найжахливіше, що може статися». Дорогі мої, так адже війна вже йде! Тільки не громадянська - а війна влади проти свого народу. І почалася вона задовго до Майдану. Згадайте Врадіївку - це, по-вашому, не битва влади проти людей? Згадайте скасування Конституції - це що, чи не бій проти громадянського суспільства? Згадайте, нарешті, десятки, сотні випадків, коли судді/депутати/помічники суддів/діти депутатів/ партрегіонівці збивали людей на пішохідних переходах, позбавляли житла, відбирали налагоджений бізнес - це що, не війна проти свого народу? І дозвіл міліції стріляти по громадянах - лише логічне продовження цієї війни.
І остання моя улюблена теза - «Не можна підтримувати фашистів». Ось з цим погоджуся. Не можна. Тільки у мене і у вас, мабуть, різні визначення слова «фашизм». Для мене фашизм - це можливість безкарно «гвинтити» громадян прямо на вулицях і запроторюваті до в'язниці без суду і слідства (бо «судом» і «слідством» це вже не назвати). Фашизм - це побиття незгодних. Викрадення людей. Можливість піднятими руками приймати будь-які закони, що захищають право влади красти і вбивати. Стріляти по мирних громадянах.
Я ридала вчора вночі від жаху, коли дивилася інтерв'ю з Ігорем Луценко. У нього вибиті зуби, розбито око, струс мозку. Його били прутами по п'ятах - і він не може ходити. Ось це - фашизм. А не смолоскипна хода містом. Я плакала сьогодні в машині по дорозі на роботу, намагаючись осмислити смерть людей, яких снайпер застрелив на Грушевського. Ось це - фашизм, а не портрет Степана Бандери. Я замружувала очі, не в силах дивитися, як «Беркут» б'є людину на колонаді біля «Динамо», а потім кидає його вниз з 13-метрової висоти. Ось це - фашизм, а не червоно-чорні прапори.
Те, що відбувається в нашій країні - це Мордор. І ми його переможемо. А те, що у вас в головах - це справжнє пекло. І його, напевно, перемогти «зовні» неможливо. Я більше не буду вступати з вами в діалог. Я зрозуміла, що мені просто немає про що з вами говорити - мені немає з ким говорити.
І я не вважаю більше, що будь-яка позиція гідна поваги. Вашу я не поважаю. До побачення.
Євгенія Коротич
Статтю на ТРИБУНУ НАРОДУ надіслала Євгенія Коротич.
Комментарии
