Через що йде війна в Україні? Стаття з посиланнями на документи
21.02.2014
Захід ще з 1994 року винен Україні 160 мільярдів доларів. Угода про асоціацію України з ЄС скасовує підписаний в 90-х роках договір про виділення Києву країнами Європи 160 млрд. доларів компенсації за відмову від ядерної зброї.
Якщо все так, то - сенсація. Принаймні, люди, що нібито прочитали весь пакет документів, вважають, що, згідно ніким не скасованому документу, - вірніше, додатку до нього, підписаного в 1996-му, що теж вступив у дію з 1 березня 1998 року, - виділення трьох траншів протягом чотирьох років на загальну суму 160 (!) мільярдів доларів було гарантовано Україні країнами нинішнього ЄС як компенсація за відмову від ядерної зброї й на ліквідацію наслідків аварії в Чорнобилі. При цьому, Україна, як відомо, виконала усе, точно й у строк. А от щодо грошей, вибачте, повна непонятка, і як я не намагався перевірити, слідів ніяких.
Сам я додатків, брехати не буду, не читав, щодо цифр затверджувати нічого не можу, але ясно, що мова йшла про дуже (дуже-дуже) великі суми, а потім одне із трьох: або Європа по ходу справи акуратно "забула" про свої зобов'язання, а Київ не посмів нагадати; або Київ нагадав, але Європа у відповідь дала менше "кешем", але за умови, що більше нагадувати не будуть; або, нарешті, гроші були переведені, але кудись поділися, а Європа не стала контролювати.
А ще ясно, що до долі цих величезних грошей п. Янукович мати ніякого відношення не міг. Зате тепер, будучи президентом, має пряме відношення й вимагає або віддати, або сказати, куди поділися. А Європа, - уже ЄС, - украй ні того, ні іншого не прагне, а прагне замість цього підписати новий документ, в одному з маленьких, майже непомітних підпунктів якого чітко зазначене, що після підписання Акту про Асоціацію всі договори й угоди, підписані до того, втрачають чинність.
Тобто:
(а) швидше за все, Віктор Федорович, вимагаючи у Вільнюсі 160 ярдів (або близько того) замість трьох, що пропонувалися, зовсім не "розкатав губу", над чим не познущався тільки ледачий, але всього лише вимагав того, що по праву належить Україні, - уперед, тому що якщо один раз кинули, то й удруге, до бабки не ходи, взують;
(б) а Брюссель і (тим більше) Берлін, одержавши вимогу перенести пункт про такі грошищі в проект нового документа й дати гарантії, а ще краще, спершу розплатитися, у відповідь влаштували Євромайдан, що коштує на два порядки менше вкраденого, щоб туземний царьок усвідомив, що з ним не жартують і надалі не нахабнів;
(в) і п. Януковичу тепер доводиться вертітися, як вужику на сковородці, натякаючи й натякаючи, але без усякої можливості сказати народу правду, тому що, навіть якщо сказати, накручені барани з Майдану однаково не повірять, зате горщики з Європою будуть побиті по-страшному, а життя президента бананової республіки з родиною коштує навіть дешевше, чим Євромайдан.
Отже, якщо я правий, - а оскільки діючий документ у наявності, і про долю грошей нічого не відомо, я просто не розумію, у чому можу бути не правим, - виходить, скількись тисяч недоумків у центрі Києва нині борються за право не одержати законно приналежні Україні мільярди, скидаючи людину, що ризикнула про ці гроші згадати.
А за що б'ється "трійка лідерів", що представляють, в основному, інтереси Німеччини, я навіть думати боюся. Хоча й певен, що за зовсім малу частку відсотка від спірної суми.
Лев Вершинін.
Статтю на ТИРИБУНУ НАРОДУнадіслала Олена Куззула, м. Ужгород.
Комментарии
