Правоохоронні органі й спецслужби держави деморалізовані. Напіввійськові збройні формування Майдана, де-факто стали вагомою силою, зважати на яку змушена й нова українська влада й чиновники на місцях.
Зараз багатьом здається, що Україна впритул підійшла до риси, за якою громадянська війна й розпад держави. Політики з колишньої опозиції, а нині української влади, не на жарт стривожені процесами, впливати на які вони виявилися не в силі. Правоохоронні органі й спецслужби держави деморалізовані. Напіввійськові збройні формування Майдана, де-факто стали вагомою силою, зважати на яку змушена й нова українська влада й чиновники на місцях. Продовжуючи по інерції загравати з ними, новий український політикум, вочевидь, вже не має ілюзій на можливість досягнення консенсусу з «Правим сектором», що виявили себе в якості основної «ударної сили» протестних акцій у Києві й ряді українських міст.
На жаль, історія вчить тому, що вона нічому не вчить.
Про штурмові загони націонал-соціалістів Німеччини (SA) і їх недовгої історії багато із читаючих ці рядки добре інформовані. До приходу Гітлера до влади (30 січня 1933 року) його вірним товаришем і послідовником був Эрнст Рем – колишній фронтовий офіцер. Усього за один рік з (1930 по 1931) Рем створив 34 загони т.зв. гауштурма й 10 груп SA, що поєднували 400 тисяч (!) людей, що перевищувало чисельність рейхсверу, а за півтора наступних року SA. Це активно рекламувало соціальну складову програми НСДАП і забезпечила партії Гітлера тріумфальну перемогу на виборах у Рейхстаг.
Але вже незабаром після цього ні SA, ні дружище Ернст стали не потрібні Гітлеру. А тому, що йому для виконання програми знадобилися не горлані на вулицях, а серйозні союзники із числа німецьких промисловців. І вже зовсім зайвим виявився Ернст Рем, який заявив, що Німеччині потрібна ДРУГА СОЦІАЛЬНА революція, яка повинна привести до влади «знедолених і обманутих» німецьких трудівників. Та й німецький обиватель став асоціювати штурмовиків SA з вуличними бандами, що порушують його звичний спокій.
Доля Рема була вирішена. 30 червня 1934 року настала «ніч довгих ножів», що стала для багатьох штурмовиків і їх керівника останньої в їхньому житті.
А загони SA неначебто б і залишилися, але вже з іншим, згідливим керівником.
Не вловлюєте паралелі між тим часом в історії Німеччини й тим, що ми спостерігаємо в Україні?
Ще пару років тому лідер націоналістичного «Тризуба» Дмитро Ярош був відомий лише своїм прихильникам і «вузькому колу фахівців». Усього лише за три місяці «української революції» з різношерстих націоналістів і футбольних фанів він зумів організувати й очолити саме радикальне, саме численне й найдійовіше угруповання Майдана. Сьогодні він – лідер «Правого Сектору».
Але «революція» закінчилася, чого ультраправі ще не розуміють… По інерції вони ще рухаються в напрямку боротьби за соціальну справедливість, роз'їжджаючи по особняках колишніх «владноможцив», лякаючи своїм маскарадом українського обивателя, затверджуючи, що «боротьба ще не закінчена»… Вони вже стали не потрібні й дратують тих, хто вовтузиться на кабмінівських кріслах, хто, користуючись галопуючим ростом долара, тихо робить свій ґешефт на валютних спекуляціях… А саме головне – вони не потрібні олігархам-плутократам: ні тим, хто знаходився при владі, ні тим, які за допомогою «Правого Сектору» увійшли у владу.
Невдячна справа – будувати прогнози, не володіючи всією повнотою інформації.
От і я не стану прогнозувати коли для «Правого Сектору» настане день або ніч «Ч». А то, що вона настане, говорить повторюваний досвід усіх «революцій, що пожирають своїх дітей».
Юрген Хадамовський
Статтю на ТРИБУНУ НАРОДУ прислав Антін Шуруга, м. Ковель.
Комментарии
