|
Після того, як Яценюк з Турчиновим просрали Крим, - Кабмін, Адміністрацію Президента й ВР захоплять ультрарадикали. План Тимошенко позбутися «сміття на майдані» провалився.
Заступник голови парламентського комітету з питань свободи слова й засобів масової інформації Ігор Мирошниченко й народний артист України Богдан Бенюк разом з іншими депутатами з «Свободи» б'ють гендиректора Національної телекомпанії України Олександра Пантелеймонова, змушують написати його заяву про звільнення, стусанами заштовхують у джип і відвозять у невідомому напрямку. І знаєте, що найбільше засмучує прихильників нинішнього «тимчасового режиму»? «Ах, як невчасно це відбулося, саме в день, коли кривавий Путін оголосив про приєднання Криму до Расєї». Ви тільки вдумайтеся в цей цинізм! Ще раз: заступник комітету Ради по свободі слова! Б'є журналіста! Грубіянить! Фактично викрадає! І що у відповідь? Вони це роблять в «невідповідний момент». І якими ж треба бути тупими й недалекими, щоб ще зняти процес примусу й побиття, викласти його в мережу в надії одержати побільше смайликів і захоплених каментів. Правда, потім вони спохватилися й сталі гарячково стирати відео з мережі. Але було пізно, оскільки резонанс вийшов колосальний. Тепер цей ролик треба постійно крутити перед депутатами Європарламенту, тикати в нього носом Госдеп США: ви ж так переживали про свободу слова, піднімали страшні скандали із приводу обмеження журналістів, розгорнули в Україні десятки грантових організацій, які тільки тим і займалися, що викривали «тиск» режиму на «незалежні ЗМІ». Отож яка вона, «свобода слова» насправді. У часи злочинного режиму Януковича депутати від Партії регіонів уривалися в офіс «Української правди», давали потиличники Притулі, Лещенку й Найему? Тикали їм в обличчя папірцем, щоб писали заяву за власним бажанням? Відвозили в джипах у невідомому напрямку? Щось не пригадую нічого подібного. Більше того, у недавні «тоталітарні часи» буйним квітів розцвіла «журналіздська школа» імені золотого унітаза Януковича, представники якої за допомогою супутників і особистого проникнення шукали цей сантехнічний об'єкт на території Межигір’я. Так, до речі, і не знайшли. Куди пропала організація «Стоп Цензура!», яка так турбувалася про тиск на ЗМІ? Вони ж відразу починали стукати по клаві, коли хтось комусь не давав можливості поставити запитання. Ну, а про так зване «побиття» Сницарчук і Соделя навіть говорити не доводиться. Усі, як один, стали грудьми на захист. Навіть мем запустили – «тітушки». А чому зараз мовчимо? Тому що у вашім розумінні свобода слова саме так і повинна виглядати? Вам, напевно, буде моторошно приємно, коли прийдуть депутати з «Свободи», припечатають обличчям в стіл і навчать, як правильно любити Україну? Інститут Засобів масової інформації, агов! Що затихарилися? Вам, сука, усе це подобається? Ви тріумфуєте? Досадуєте лише, що відео в мережу потрапило? Що ж ви не знижуєте рейтинг України у вашому віртуальному переліку держав, де не дотримується воля ЗМІ? Розумію, випадок зараз не той. Вікторія Сюмар сьогодні в РНБО займається інформаційною безпекою. Цікаво, на грантовій основі або за зарплату? Не з руки якось критикувати «хлопців». Вони ж прагли зробити Перший канал «істинно українським». Заради цього можна журналістам у морду дати, принизити, поставити на коліна. Насправді, це ніякі не «журналісти», оскільки вони не входили в пул расово правильних ЗМІ. Так, покидьки медіа. Пил на чоботах справжніх визволителів інформаційного простору. По великому рахункові, їх необхідно внести до списку осіб, що не мають права працювати в істинно правильних українських ЗМІ, а потім демонстративно провести ножем по горлу. От така воля потрібна сьогодні Україні. Одна нація, одна мова й один-єдиний правильний телеканал. Усі інші закрити, незгодних – мордою в стіл і на вулицю. Радійте, що живі залишилися. Ви не потрібні новій, європейській Україні. І ще: тільки не треба говорити про те, що це «провокація, оплачена Росією». Так, подібна точка зору дуже популярна в расово правильнім інтернет-середовищі. «Свобода» – це проект Кремля, тепер агентів активізували з метою дискредитації демократичної, незалежної, європейської України. Одумайтеся, конспірологи хренові! Вони такі, які є. Усі їхні дії органічні. Подивіться ролик: Мирошниченко й інші юрбляться перед вивішеними фотографіями артистів, відомих персон, які в різний час побували на Першому національному. І що вони обговорюють? Ступінь їх расової чистоти. «Сумська зі своїм сімейним кодлом зараз російські паспорти одержує». Це Мирошниченко. А рик Бенюка, обуреного показом виступу Путіна в Кремлі? Ніякої акторської гри, усе по-справжньому. Вони не виконують роль фашистів, вони такі насправді. Вони просто відчули безкарність, оскільки ГПУ очолює їх сопартієць, ніхто із правоохоронців їх навіть пальцем не торкне. Це ж «герої революції». У них свої уяви про українську державу і її ворогах. Вони дорвалися до влади й тепер просто її реалізують. Яка провокація Кремля? Об'єктивний розвиток фашизму в Україні. Ви думаєте, їх притягнуть до відповідальності? Так не смішить мене. До речі, останню заяву майбутнього кандидата в президенти Яроша поборники режиму теж розцінюють як провокацію. А він заявив, що «Правий сектор» за позаблоковий статус України й проти вступу країни в ЄС. Зрозуміла справа, мізки расово правильних не в змозі переварити подібну заяву. Як же так? «Евромайдан» же починався з вимоги про негайний вступ у Євросоюз! Бойовики «Правого сектору» билися в перших рядах проти «злочинної влади» за світле європейське й натовське майбутнє України! Нинішня влада просить НАТО, ЄС і США про введення військ! І раптом – позаблоковий статус. Отже, провокація Кремля. Розумієте, дорогі офісні хом'ячки, які через непорозуміння вважають себе «революціонерами»: зараз, буквально в цей час, починається другий етап вашої «революції». Прихід у теплі крісла «Свободи» і «Батьківщини», що представляють своїх європейських і американських ляльководів – це перший етап. З'ясувалося, що, як звичайно, вони круто обісралися. З ними так завжди трапляється, оскільки - дріб'язкові, тупі й до жаху прагнуть грошей. Другий етап – це прихід до влади в Києві тих, хто вважає себе дійсним «двигуном революції». Мається на увазі «Правий сектор» і інші бойові організації. Після того, як Яценюк з Турчиновим просрали Крим, - Кабмін, Адміністрацію Президента й ВР захоплять ультрарадикали. План Тимошенко позбутися «сміття на майдані» провалився. Десять збройних бойовиків перед Радою – це була перша демонстрація сили. Учорашнє багаття з покришок – друга. Потім Ярош проголосить себе президентом. Потім така країна, як Україна, просто зникне. І все медіа-співтовариство зрозуміє, яка дійсна свобода слова. І в продовження теми. От що заявив Ігор Мирошниченко: «Можливо, у некоректній формі - і ми за це просимо прощення: емоційно спрацювали, ми його змусили написати цю заяву (про звільнення). Але побоїв і іншої сваволі, про яку написали журналісти, не було». Не було?!!!! От показання директора студії документальних фільмів УТ-1, тележурналіста Марка Греся. "У житті мені неодноразово доводилося бути свідком усякої лайна, але показання свідка доводиться давати перший раз. Отже, будинок НТКУ, іменоване «олівець», приблизно 18.30. Практично ніхто у величезному спустілому будинку не знав про те, що відбувається на десятому поверсі в кабінеті Генерального директора Олександра Пантелеймонова. Про це я, як і мільйони українців, довідався з безсумнівно змонтованого сюжету Ю-Тьюбе. У вивішеному «Свободою» ролику присутні тільки принизливі, але відносно невинні потиличники для Гендиректора НТКУ. Автор відео сором’язливо відрізав головне дійство, яке вже тягне на уголовку. Отже о 18.35 (чіткий час не фіксував) я, Гресь Марко Вікторович спускався в ліфті. Кабіна зупинилася на десятому поверсі. Двері розкрилися і я побачив Пантелеймонова. Його чоло було розсічено, щелепа розпухнула, його відразу вштовхнули в ліфт народний депутат Мирошниченко і ще пара незнайомих бойовиків, один здоровіший і голений «а ля козачок», іншого не пам'ятаю, а слідом заскочив лютий народний депутат, народний артист і народний Швейк – Богдан Бенюк. Більшого числа втиснути не дала вантажопідйомність ліфта. Вони бажали продовжити мордобій, але присутність «не своїх» у ліфті їх зупинило. По дорозі вниз за допомогою круглого українського слівця колишній гуру спортивної журналістики, майстер художнього слова й іже з ними провели матірну політінформацію про те, що коли Бенюк і Мирошниченко проливали кров, злодій і кровосос Пантелеймонов розкрадав майно НТКУ й лизоблюдничав (м'яко кажучи) навіть не перед Януковичем, а перед Путіним. Коли ліфт спустився на перший, там уже зібралося людей п'ять-сім на чолі з народним депутатом Ільєнко. Вони відразу (участі Ільєнко точно пригадати не можу), почали ламати руки Пантелеймонову й потягли до виходу на вулицю, де «ця сука каятися буде». Сашка виволокли за прохідну (охорона з'явитися посоромилася). На вулиці їх очікували ще людей з десять, що бажали відразу розправитися з перевертнем. Один з них, вражений тим, що з моменту заселення «олівця» у кабінеті гендиректора існувала ще одна маленька кімната з виходом у туалет, відразу почав волати про те, що ця кімната використовується розпусником Пантелеймоновим для розтління журналісток. Заламуючи руки, Генерального директора приперли до забору й вимагали - то стати на коліна, то назвати імена тих, хто наказував розміщати сюжети (начебто прізвища Колесніков, Клюєв, Лук'яненко й Чмирь нікому не відомі), при цьому загрожуючи відвезти на сцену Майдану й там привселюдно поставити на коліна. При всьому при цьому не вдарив беззахисного Пантелеймонова тільки ледачий. А він мовчав. Якщо він що-небудь відповідав, то юрба ревіла в самому цензурному варіанті «брешеш». Якщо він замовкав, то народні депутати, у тому числі й кандидат на посаду міністра культури, репетували, – «Що мовчиш, всрався?». Зрештою його все-таки заштовхали в багажник джипу й відвезли. Мені самому б хотілося в даній ситуації повестися краще, чим я себе повів. Я не Рембо й не Джекі Чан. Але в подібних ситуаціях кожний, поважаючий себе і людей, ПОВИНЕН, ЗОБОВ'ЯЗАН забувати, що він не Рембо. Інакше прийде час орків. Не важливо, з якими стрічечками ці орки виходять на вулиці українських міст. Орки є орки". Олександр Зубченко Статтю на ТРИБУНУ НАРОДУ надіслала Катерина Лозняк, м. Полтава.
 Ваш комментарий будет первым | |
|
