Чи піде українська влада війною на сепаратистські книжки?
22.06.2015
Минуло вже більше місяця, відколи міністр культури України В’ячеслав Кириленко продемонстрував суспільству своє непереборне бажання захистити вітчизняний книжковий ринок від літератури, що пропагує зневагу та ненависть до України. Але далі гучної заяви, на жаль, справа не просунулась. Ані Міністерство культури, ані інші державні органи, які відповідають за контроль якості та розповсюдження друкованої продукції в Україні, не зробили у цьому напрямку жодного позитивного кроку.
На думку експертів, долучених до підготовки даного матеріалу, ситуація з сепаратистською літературою, яка нескінченними потоками прибуває до України з сусідніх держав, залишатиметься стабільно неконтрольованою та небезпечною. І не зміниться вона, допоки українська влада остаточно не визначить для себе тлумачення ідеологічно-спотвореного друкованого слова, як прихованої зброї, яке вже неодноразово продемонструвало свою загрозу для суверенності України та цілісності нації.
Крім цього, відповідні державні органи, оновлені Майданом, мають у короткий термін впровадити ефективну стратегію, методи боротьби із ворожою пропагандою у вигляді друкованої продукції та призначити відповідальних посадовців за реалізацію однієї з найважливіших стратегічних задач країни. З іншого боку, діяльність посадовців має бути абсолютно прозорою та незаангажованою та, обов’язково, контролюватися з боку суспільства.
Але «не все так просто, як бачилося на Майдані», вважає заступник міністра культури України Ростислав Карандєєв. За його словами: «Минула влада підігравала антиукраїнським, проімперським настроям, натомість утискаючи українську національну ідеологію, в широкому розумінні, і течії, котрі були спрямовані на нацвідродження. Сьогоднішня влада мала би зайняти протилежну позицію. Але влада це - не тільки перші особи, це - весь її механізм. На ключових міністерських та відомчих посадах продовжують працювати ті ж самі чиновники, що працювали за януковича та якісно виконували вказівки влади минулої».
Наводячи приклад, Карандєєв розповідає про суперечки в співпраці з міністерством фінансів: «в міністерстві, де працює прогресивний, але не посвячений в деталі новий міністр Наталя Яресько, де заступники міністра більш глибоко володіють розумінням проблем, але не можуть присвячувати себе кожній з них, «парадом правлять» чиновники-виконавці, що займають антиукраїнську позицію та усіма методами вчиняють спротив інноваціям в галузі пропаганди та розвитку національної культури», - обурюється він.
А нардеп та член комітету з питань запобігання і протидії корупції Ігор Луценко дивиться у майбутнє боротьби з ворожою пропагандою більш впевнено. За його словами: «це питання має розглядатися на законодавчому рівні. У нас існує достатньо структур, здатних створити необхідний законопроект, це і Міністерство Стеця, і комітет ВР по культурі Княжицького, які мають усі повноваження для просування відповідних ініціатив».
Здавалося б, сила та міць пропаганди добре відома українським високопосадовцям, спроможним вплинути на ситуацію. Деякі з них побували в недалекому радянському минулому, де злагоджено та безперебійно працювала потужна ідеологічна машина, промиваючи громадянам могутньої держави мозок та насаджуючи фантастичні міфи задля утримання контролю над територіями московського домінування. Більшість з них мовчазливо спостерігали за пролонгацією «братніх» традицій на території вже незалежної України.
Як стало відомо, навіть голова МВС України Арсен Аваков, будучи фанатом фантастики і співголовою конгресу фантастів у Харкові «Зоряний міст», ще у 2009 році опублікував на «Українській правді» статтю «Хотят ли русские войны?». Аваков проаналізував книжки вітчизняних та російських тоді ще псевдо-фантастів, а сьогодні відомих сепаратистів: Георгія Савицького («Поле боя – Украина. Сломанный трезубец») (видавництво «Ексмо»), Олександра Сєвєра («Русско-украинские войны») (видавництво «Яуза-Пресс», «Ексмо»), Максима Калашнікова, Сергія Бутковського, співавторів опуса «Независимая Украина. Крах проекта» (видавництво «Фолио») та Федора Березіна, автора фантастичного бестселера, виданого накладом 25 тис. примірників «Война 2010. Украинский фронт» (видавництво «Ексмо»). Крім того, майбутній голова МВС повідомив про те, що Сергій Бунтовський є керівником донецької міської організації «Донбасская Русь», Максим Калашніков – головою спільноти «Русское братство», а Федір Березін – професійний військовий капітан Радянської армії та за сумісництвом письменник-фантаст.
Аваков закінчив свій матеріал риторичними запитаннями: до чого готують читацьку аудиторію зазначені автори? Чому так вперто нав’язує Росія своїм співгромадянам та українцям думку про необхідність та неминучість війни з Україною? Та підсумував цитатою свого товариша: «як же вони, сукі, собі таке дозволяють!»
На занепокоєння фантастоголіка Арсена Авакова, навіть судячи з коментарів під публікацією, ніхто особливої уваги не звернув. Наш народ, затьмарений міфом про братські слов’янські народи та непорушну дружбу між Україною та Росією, до останнього не вірив у реалістичність представлених в цих замовних творах прогнозів.
«А тим часом, ці книжки робили свою справу – готували ґрунт для втілення у життя кремлівських фантазій. Тому й не дивно, що розіп'ятий хлопчик з американського серіалу «Гра престолів» спочатку вигулькує в тексті Дугіна, а потім щасливо приземляється на язик алкоголічної хвойди», - констатує прозаїк Юрій Винничук.
За словами Ігоря Луценко, несприйняття реальної загрози з боку Росії у нашому суспільстві та органах безпеки виникло через те, що: «з часів розпаду Радянського союзу спеціалісти із ідеологічної боротьби залишилися у Москві. І машина, котра формували імперію, також там залишилася. Свого часу в Україні працював підрозділ КГБ, який займався «відловом» інокомислячих та «відправкою» їх на Колиму. Деякі фахівці з цих підрозділів з часом були заслані в СБУ та Раду нацбезпеки незалежної України. Тому наша система національної безпеки апріорі не могла мати необхідного імунітету від впливу імперської ідеології. А ресурси на розвиток імунітету не виділялися. Такі люди як покійний Олесь Бузина – стандартна технологія, яка базується на історичній інерції. Цей інерційний рух продовжується і сьогодні. Координатори антиукраїнських технологій завжди розуміли значення літератури і її розповсюдження як комплекс: починаючи від автора, який пише, і закінчуючи книгарнею, яка розповсюджує його твори. Це все від і до контролювалося в СРСР. І це продовжує контролюватися в Україні. Починаючи із ідеологічного протистояння і закінчуючи військовим», - констатує нардеп.
Тим часом, зазначені Аваковим «суки» продовжували сіяти українською землею свої отруйні ідеологічні зерна, відряджаючи до нас своїх глашатаїв, пропагандистів руського миру, таких як радник Путіна, письменник Ніколай Старіков («Украина. Хаос и революция – оружие доллара», «Россия. Крым. История») (видавництво «Пітер»), російський військовий історик, письменник Михаїл Полікарпов («Оборона Донбасу») (видавництво «Книжный мир») та російський військовий, письменник, теперішній «дєятель ДНР» Ігор Стрєлков («Жах бандерівської хунти») (видавництво «Книжный мир»), та поширюючи багатотисячні тиражі антиукраїнської та сепаратистської літератури.
Їх пропагандистське виття синхронно підтримувала вітчизняна зграя сепаратистів: публіцист Олесь Бузина, автор: «Вурдалак Тарас Шевченко» (видавництво «Арій»), «Тайная история Украины - России» (видавництво «Довіра»), «Революция на болоте: взгляд белогвардейца» (видавництво «Довіра»), «Воскрешение Малороссии» (видавництво «Арій»), «Союз плуга и трезуба: как придумали Украину» (видавництво «Арій»), «Докиевская Русь» (видавництво «Арій»), «Утешение историей» (видавництво «Арій»), екс-міністр освіти України Михайло Табачник («Фашизм в Украине: угроза или реальность?» (видавництво «Фоліо»), «История украинской дипломатии, «Убийство Столыпина» (видавництво «Фоліо»), «Убийство Петлюры» (видавництво «Фоліо»), «Крестный путь Петра Столыпина» (с предисловием патриарха Московского и всея Руси Кирилла) (видавництво «Фоліо»), «Полководцы Украины: сражения и судьбы» (с предисловием Маршала Советского Союза С. Л. Соколова) (видавництво «Фоліо»), «Петр Столыпин» (серия ЖЗЛ издательства «Молодая гвардия» с предисловием патриарха Московского и всея Руси Кирилла), «Утиный суп по-украински» (видавництво «Фоліо»); політолог, історик, журналіст Володимир Корнілов («Донецко-Криворожская республика: Расстрелянная мечта») (видавництво «Фоліо») та екс-нардеп, екс-голова ВР України Володимир Литвин, «професійний історик», автор замовних історичних опусів («Истории Украины» в трех томах, четырех книгах: т. 1, «С древнейших времен до конца XVIII века...»; т. 2,«Конец XVIII - начало XX века»; т. 3, кн. 1-2 «Новейшее время (1914-2004)») та книги про Леоніда Кравчука, на думку автора - зрадника Компартії).
Олександр Красовицький, директор видавництва «Фоліо», презентує чергову антиукраїнську книгу «Донецко-Криворожская республика: Расстрелянная мечта» з колегами: письменником-українофобом Володимиром Корніловим, одіозним журналістом Олександром Чаленко та сепаратистом Сергієм Аксьоновим
Всі ці книжки були видані, а деякі продовжують видаватися на території України. Згідно із публікацією «Комерсанта України», у 2010 році нєтлєнки Табачника та Литвина навіть вийшли за державний кошт в рамках програми «Українська книга» та в примусовому порядку поповнили фонди державних бібліотек України. (http://genshtab.info. Литвин Владимир Михайлович).
А решта втілилася у життя, завдячуючи клопоту вітчизняних приватних видавництв, таких як київське видавництво «Довіра» Тамари Гуменюк (яке підтримувало творчість Ганни Герман та видало її твір «Довіра»), київський «Арій» Дмитра Мойсеєнко та харківське «Фоліо» Олександра Красовицького. До речі, останній нещодавно змінив свої вподобання та, перевтілившись в патріота, запропонував: «…оптимізувати потік російської книги до України та, наприклад, заборонити ввозити книги антиукраїнського змісту, про що і повідомив «Радіо Свобода». (http://www.radiosvoboda.org/content/article/25475933.html).
З іншого боку, є свідчення про те, що Олександр Красовицький налагодив співпрацю із своїм двоюрідним братом Олегом Новіковим – засновником російського видавництва «Ексмо», яке спеціалізується на випуску представленої вище «літератури». До речі, саме Красовицкий привів Новікова у книжковий бізнес (http://www.rosp74.ru/news/news_345.html). Крім того, видавці стверджують, що директор «Фоліо» займається реанімацію представництва ворожого для українців видавництва в Україні та залучає до злочинного бізнесу українських менеджерів.
Як стало відомо, в листопаді 2014 року в Україні було зареєстроване ТОВ «ФОРС Україна». Співзасновником цього підприємства є Людмила Божко – близька товаришка матері Олега Новікова, а функції координатора виконує харків’янин Олександр Кірпічов, близький знайомий Красовицького.
Крім того, найближчим часом директором з продажу новоствореної компанії планують призначити Олену Амурцеву, громадянку РФ, яка раніше працювала в головному московському офісі «Ексмо» та у київській філії цієї компанії та займалась питаннями постачання зазначеної літератури до України. Імовірно, це призначення сприятиме поширенню друкованого бруду у нашій країні.
Зверніть увагу, на обкладинці «Лейтенант из будущего» зображені персонажі, вдягнені в нацистку форму, схожі на прем’єр міністра України Яценюка та секретаря РНБО Турчинова, які стоять на колінах. (Ексмо. 2014 р.)
Цікаво, що «ФОРС Україна» створили одразу після припинення діяльності «Ексмо Україна». Саме ця структура раніше представляла інтереси «Ексмо» в Україні. І саме розбіжності у поглядах російських та українських співзасновників щодо асортименту книжкової продукції, що поставляється до України, поставила крапку на їх подальшій співпраці.
Директор видавництва «Ексмо» Олег Новіков з колегами відвертими українофобами - заступником голови Держдуми Сергієм Желєзняком та головою комітету Держдуми з інформполітики Леонідом Лєвіним
Насправді описати весь нескінченний та згубний потік брудного сепаратистського читва в одному матеріалі практично не можливо, але воно того й не варто. Задача матеріалу полягає не в систематизації антиукраїнських книжок та виявленні відвертих зрадників-поширювачів цього читва, а в пошуках методів боротьби з їх поширенням в Україні, яка, на думку запрошених експертів, є доволі непростою та наріжною.
З одного боку, за словами Ростислава Карандєєва: «існує такий термін – свобода слова, його вживають не тільки у нас, але у всьому світі. Є певні виписані стандарти, що діють і в Штатах, і в Європі, які регламентують, що таке свобода слова, і законодавчі акти в країнах, де не утискається свобода слова. І в даному випадку це законодавство дуже ліберальне. Світова практика не передбачає «затикання» тих, хто щось видає, говорить в противагу державній політиці, але не розпалює міжнаціональної ворожнечі, пропаганди насилля, фашизму і тому подібне. З ліберальної практики, яка діє в сучасному світі, заборона друкування творів, які несуть не завжди вірну ідею в контексті консолідації нації, формування істинних цінностей, які нам здаються істинними – заборонити не можливо», - констатує заступник міністра культури.
«Але», за його словами: «в противагу, має існувати інша практика, коли ви не згодні з якоюсь ідеєю, популяризуйте свою і доводьте суспільству, що ваша ідея більш вірна, більш правильна і нехай люди приймають рішення самостійно та визначаються – яка позиція більш відповідає їхньому світогляду. Або ж формуйте цей світогляд, і відповідним чином вони почнуть сприймати вашу ідею. Саме державні чиновники мають взяти на себе ці регуляторні функції та нести ідеї про відродження мови і національних традицій».
В противагу ліберальній версії Карандєєва, Ігор Луценко констатує: «Якщо ми бачимо, що наші вороги використовують свободу слова, принципи вільного ринку, що існують в цивілізованому світі задля просування своїх інтересів, ми маємо діяти жорстко. В обставинах, що склалися, у нас є вибір: або наше існування та відмова від принципів вільного ринку і свободи слова, або постійний тиск ворожої ідеології. Задля збереження держави ми маємо тримати під контролем наш інформаційний, медійний та книжковий ринки. Тут потрібно використовувати принцип ідеологічної війни та віддзеркалювання ідеологічних та пропагандистських процесів, направлених на знищення України. Вихід – ввести цензуру і все. Ніякої ватної літератури! Якщо продовжуватимуть розповсюджуватися книжки про «великую расєю», то від Києва залишиться кривавий Донбас», - додає нардеп.
А за словами видавця Володимира Брискіна: «Присутність розпалу ворожнечі між людьми чи розповіді про ворогів України в книжках – однозначні маркери, що ці книжки мають бути забороненими. Сьогодні такі книги в нашій країні виходять у приватних видавництвах, тому вилучення їх у виробників не має юридичних законних підстав. Але механізм запобігання їх потрапляння до торгівельної мережи має існувати. Має працювати регулятор, що контролює процес з’явлення ворожого для України продукту, але не з державною формою власності. Я боюсь, щоб будь-який інструмент цензурування не перетворився на інструмент утискання».
Крім того, вважає видавець, пропаганда і культура це - пов’язані явища. Але пропаганда – підміна, а культура - вияв. І мені здається, що зараз література має бути виявом, а для пропаганди має існувати курс патріотичного виховання школярів і студентів. Матеріали, якими можна виховати патріотизм, мають бути вільно доступними і створені відомими, публічними особами, авторами, експертами.
Зазначені експертами рекомендації та методи боротьби з ворожою пропагандою у вигляді сепаратистської друкованої продукції не панацея і далеко не весь спектр можливостей, які давно було б слід використати задля припинення розповсюдження ворожого читва.
Дійсно, можна терміново створити профільну робочу групу в парламенті, підготувати, затвердити та проголосувати Законопроект (що регламентує жорстку систему покарання за зазначений злочин), який унеможливить потрапляння, випуск та розповсюдження в Україні сепаратистської літератури. Можна створити, затвердити та забезпечити необхідними бюджетними коштами державну програму - андитод ворожій пропаганді. Або, на сам кінець, створити громадське об’єднання, яке відслідковуватиме та тавруватиме видавців та розповсюджувачів друкованої гидоти та поширюватиме інформацію про них у суспільстві. Але з чогось вже нарешті треба починати. Терміново. Жорстко та впевнено. Адже майбутнє нашої держави має відстоюватися не тільки в кривавих баталіях АТО, але й на перманентних ідеологічних фронтах.
Комментарии
