Паризькі теракти дивним чином збіглися з наміченим переломом на сірійських фронтах.
Ще із часів загибелі лайнера «Луізітанія» політикою окремих країн і цілих континентів управляють за допомогою локальних, яскравих і звірячих подій.
Пасажирський лайнер, про який усі давним-давно забули, був торпедований німецьким підводним човном у травні 1915 року. Загинуло 1198 пасажирів, з них понад сотню були громадянами США. Усе це привело в підсумку до вступу США в Першу світову війну на стороні Антанти. Попіл пасажирів «Луизитании» стукав у серце кожного простого американця й волав до помсти. Такої ж помсти зажадала й дивна трагедії в Перл-Харборі, яка логічно вилилася в участь США в Другій Світовій, яку на Заході, не соромлячись, називали «продовженням Першої світової війни».
Потім, як би сам собою трапився крах колоніальної системи світу, долар став світовою валютою, а США перетворилися в головнe державe-гегемон...А все почалося з пасажирського лайнера, що йде по маршруту «Нью-Йорк-Ліверпуль», з повною бортовою ілюмінацією. Лайнер затонув усього за 18 хвилин, тому що займався перевезенням особливо небезпечних вибухових речовин, про що якось соромилися говорити на початку 20-го століття. Але не соромилися при цьому влізти у війну на іншому континенті...Не нагадує історію веж-близнюків?
Серія терактів у Парижу теж трапилася по-диявольському вчасно, саме в той момент, коли в Сирії, у самих впертих і боєздатних ісламістів почав сипатися фронт. І стало зовсім очевидно, що наступні на черзі — Вільна Сірійська армія, така улюблена Заходом «помірна опозиція кривавому режиму Асада». Без радикального ісламістського крила ССА зімнуть і видавлять залишки в Туреччину, за лічені тижні. Баритися було не можна. Після кривавої, непотрібної і якоїсь інфернально-безглуздої авантюри в Лівії, Франції складно було пояснити, навіщо їй тепер потрібна війна в Сирії? І іншій Європі теж було незрозуміло.
Узимку до них спробували довести директиву звичними методами — розстрілявши редакцію «гумористичного» журналу. Резонанс був. Але, якийсь не такий, без оргвисновків. Європейські політики зміркували, що їх втягують «у незрозуміле», тому просто постояли на вулиці, міцно взявшись за ручки, намагаючись не моргати, щоб не зіпсувати групове фото. Потім усі розійшлися по будинках. У наступний захід у Європу організували «велике переселення користувачів Твіттера й Фейсбука, які біжать від війни в Сирії, розв'язаної кривавим Асадом». Сподіваюся, вже нікому не треба пояснювати, як за допомогою соц.мереж направляли юрби європейських біженців? І знову ніхто, нічого не зрозумів і не зробив.
Припущу, що за вихідні європейський електорат буде доведений до кипіння за допомогою ЗМІ, а вже в понеділок євробюрократи почнуть ухвалювати рішення. Саме наочне, що лежить на поверхні — терміново надати допомогу «гарної сірійської опозиції». І Захід у Сирії, пропустивши холодні закуски, ще встигає до «гарячого». Як з відкриттям Другого фронту. Пом’ятаєте? Три роки сніданків з ленд-лізовської тушонки, якої годували стікаючий кров'ю СРСР. Але, як тільки у війні трапився перелом, і виникла ймовірність, що алюмінієві дизелі Т-34 будуть чадити на берегах Гибралтару й Босфору, на пляжі Франції, як таргани, полізли наші американські союзники. Поспішали встигнути схопити свій шматок.