Братерство божевільних під гаслом «Батько має права»?!
27.08.2020
Проблема викрадення дітей одним із батьків – це проблема не однієї сім’ї, а цілого суспільства, яке в майбутньому отримає величезну кількість травмованих у дитинстві громадян.
Діти є чи не найбільшим щастям для людей, мрією нашого життя та незабутнім подарунком долі. Люди створюють сім’ї, зокрема для народження дітей, які будуть радувати їх та продовжувати рід. І все начебто добре, але в певний момент один із членів подружжя переосмислює сенс свого життя та вирішує подати на розлучення. Причини можуть бути найрізноманітнішими: від банального «не зійшлися характерами» до випадків домашнього насилля. Із цього моменту доля дитини стає невизначеною, а сама вона перетворюється на суб’єкт переговорів між батьками, колишніми членами щасливого подружжя. Переговори тривають роками, супроводжуються багатьма бюрократичними операціями, і весь цей час діти перебувають у стані стресу та переживають помилки батьків разом з ними. Згідно зі статистикою, більш ніж 60 % розлучень в Україні відбуваються за ініціативи чоловіків. Ба більше, із появою в країні громадських об’єднань, які стоять на захисті прав батьків чоловічої статі, цей невтішний фактор лише укріпився. Саме «батьківські амбіції» чоловіків нашої країни все більше стають причиною довготривалих баталій, розмінною монетою яких є дитина чи діти, народжені в колишньому шлюбі.
Основною причиною виникнення боїв за дитину експерти називають незрілість українського суспільства, майже повне знищення інституту шлюбу. Але, на мою думку, проблема здебільшого полягає в недосконалості законодавства, яке регулює питання визначення місця проживання малолітньої дитини після розлучення батьків та безпеки дитини в цілому. А саме ці питання є основоположними, адже від того, де та з ким із батьків мешкає малюк, залежить, хто з них проводитиме з дитиною більшу частину часу та відповідатиме за безпеку, гігієну, здоров’я та соціалізацію малюка. Судова практика в нашій країні найчастіше визначає місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері. Це відповідає принципу 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 р.: малолітня дитина не повинна бути розлученою зі своєю матір’ю, крім випадків, коли є виняткові обставини. Винятковими обставинами можуть бути: відсутність самостійного доходу, зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальна поведінка, що може зашкодити розвиткові дитини. Але такі ситуації, відповідно до аналітики, – доволі рідкісні явища.
Також існує обов’язок зі сплати аліментів тим із батьків, хто не проживає з дитиною, що стало чи не найбільшою проблемою у вирішенні питання визначення місця проживання дитини. У багатьох випадках боржники спеціально не оформлюються на офіційну роботу, ховають свої доходи як ФОП або показують мінімальний дохід, щоб не сплачувати аліменти в повному обсязі.
Водночас статистика моніторингу післяшлюбних відносин демонструє тривожні факти викрадання чоловіками малолітніх дітей у їхніх матерів (своїх колишніх дружин) та насильного утримування дітей без перспектив побачити маму, повернутися до нормального життя та бодай елементарного вільного відвідування дитячих виховних та навчальних закладів. Цю тенденцію розвиває та очолює громадянин України Олександр Швець з 2015 року, моменту створення громадської організації «Батько має права». Початковою метою його проекту стало повернення собі дочки (читати: забрати дитину Варвару Швець у її мами Дарини Медової). Користуючись тривалим розглядом в суді питання проживання дитини після розлучення та відсутністю остаточного судового рішення, Швець викрав у мами на той момент 3-річну доньку та унеможливив подальші їхні зустрічі. Олександр Швець скористався прогалиною в законодавстві Україні, а саме тим, що в Україні відсутня чітка та прозора процедура повернення дитини тому з батьків, який має відповідне рішення суду та/або органа опіки. Тож чоловік, викравши дитину, прикривається тим, що начебто в кримінальному законодавстві відсутня відповідальність за таке діяння, оскільки він батько та не позбавлений права на спілкування з дитиною.
У зв’язку з цим кримінальну відповідальність несуть лише особи, зокрема родичі, які не є батьком чи матір’ю дитини. До слова, на передодні фінального засідання суду щодо визначення місця проживання дитини з матір’ю, що мало відбутися у вересні 2018 року, Дарина Медова безвісті пропала й досі офіційно знаходиться в розшуку. А дитина Медової – Варвара – з моменту викрадення не бачилася з близькими родичами її мами (редакція: дідусем і бабусею), які продовжують добиватися справедливості від правоохоронних органів щодо пошуку доньки та можливості бачити свою онуку. Свій «успішний досвід» Швець вирішив монетизувати, тому й почав комерційним способом ділитися порадами з подібними до себе горе-чоловіками, об’єднуючи їх в ГО «Батько має право» під гаслами: «Тато не може викрасти дитину» та «Забирайте своїх дітей та везіть їх на море».
ГО «Батько має право» – зграя озлоблених чоловіків Протягом останніх декількох років про діяльність громадської організації Олександра Швеця «Батько має право» було написано багато матеріалів. Більшість із них різко негативно висвітлювало активність членів організації, зокрема керівника Олександра Швеця. Адже організація, що об’єднала у своїх лавах батьків, які начебто борються за права дітей та за свої права на виховання власних дітей, як це прописано в статуті ГО, виявилася лише зграєю озлоблених чоловіків. Вони люто ненавидять жінок, зокрема колишніх дружин, та намагаються покарати їх різними способами, наприклад, шляхом відбирання найдорожчого — їх малолітніх дітей, під виглядом начебто прагнення самостійного виховання. Підтвердженням цьому служить перелік прецедентів, описаних в численних публікаціях ЗМІ, а також інформація, представлена на сторінці групи ГО «Батько має право» в мережі «Фейсбук». У їхніх лавах присутні й жінки, найчастіше це нові подруги татусів, яким колишні дружини дуже заважають. Але є і «помічниці» Швеця, які ведуть ганебний та аморальний спосіб життя у вільний від консультацій по викраденню дітей час (але про це напишемо окремо).
Спостерігаючи за хронологією описаної на сторінці ГО «Батько має право» активності, у будь-якого користувача соцмереж волосся може стати дибки від прочитаного та побаченого в групі. Там не існує моральних та етичних принципів, чоловіки в буквальному сенсі не скупляться на образливі висловлювання, які вони із задоволенням відпускають в адресу своїх колишніх та жінок-мам в цілому.
Ілюстрація 1. Уривки з листування членів ГО «Батько має права» зі сторінки ГО
Навіщо існує подібна група та чому її модератор Олександр Швець, голова ГО «Батько має право», не ініціював цензуру чи хоча б не ввів елементарні етичні правила для учасників дискусій на сторінці – спитаєте ви, поважні читачі. Відповідь банально проста. Відповідно до задуму засновника «Батько має права», сторінка у фейсбуці працює не лише в якості рекламного простору для просування послуг організації, але й задля об’єднання агресивно налаштованих «членів» проти жінок та підбурювання один одного на «подвиги». Відвідувач, який відкриває сторінку ГО «Батько має право» відразу наштовхується на оголошення, що оповідає про те, чому не має сенсу судитися за участь у вихованні дитини та пропонує послуги щодо процедури «повернення» батькам дітей, які проживають з мамами. У своєму відео під пропозицією Олександр Швець закликає чоловіків не вагатися, не боятися правоохоронних органів та сміливо забирати дітей.
Ілюстрація 2. Звернення Олександра Швеця до однодумців
Справедливості задля слід відмітити, що на своєму ганебному п’ятирічному шляху розвитку ГО «Батько має право» Олександр Швець досяг «успіху»: йому вдалося об’єднати вже десятки чоловіків-громадян України та десятки іноземців, які перебували в шлюбі з українками, а тепер бажають насильно вивезти спільних дітей за межі країни. І це при тому, що, за свідченням очевидців, послуги ГО доволі високооплачувані: одна консультація експерта з викрадення дітей Олександра Швеця коштує декілька сотень доларів США за годину (редакція: маємо аудіоплівку, на якій голова ГО особисто розповідає про розцінки).
Секрет успіху структури полягає в гарній організації кадрів. Зараз на Швеця працюють декілька кваліфікованих юристів та загін офіційно не працевлаштованих агресивних бійців – татусів, які обслуговуються в ГО безкоштовно. Ці безробітні татусі – рушійна сила ГО «Батько має право», яка нападає на мам, відбирає дітей, створює масовку в Судах, де вирішується доля дітей, та виконує інші доручення Олександра Швеця.
І найголовніше: з десятків викрадених у мам членами ГО «Батько має право» дітей, а серед них є 10-місячні малюки, на превеликий жаль, лише одиниці повернулися до нормального життя. Найжахливіше те, що, відриваючи дітей від матерів, ці татусі віддають їх до рук психологів цієї організації, які працюють з дітьми, налаштовуючи їх проти мам. Результати таких дій ми неодноразово бачили: діти, які ще місяць тому так любили матерів, після роботи з психологами, кидалися на них з кулаками, жбурляли в них камінням або ховалися з жахом за спинами татусів. А потім ці діти роками не мають можливості бачити мам, ходити до шкіл чи дитячих садочків, спілкуватися з друзями, і навіть відвідувати поліклініку. Винятком стала історія з успішним поверненням викраденої доньки мамі Ірині Мчедлішвілі, яке відбулося завдяки журналістам 7-го Одеського ТВ-каналу. Зараз мама з дитиною переховуються, адже члени ГО «Батько має право» влаштували на неї колективне полювання. Зауважу, що члени ГО переважно викрадають дітей у мам, які ще не мають на руках судового рішення з визначеним місцем проживання дитини. Також не беруться за викрадення дітей, яким вже виповнилося 10 років. Із такими кейсами адвокатам Олександра Швеця працювати важче. А от коли мами ще юридично не підковані, не мають досвіду боротьби в суді, не мають судового рішення, їхніх дітей викрасти простіше.
Ілюстрація 3. Неповний перелік судових процесів, пов’язаних із викраданням дітей біологічними батьками, які тривають роками
Розуміючи, що чоловіки утримують дітей насильно й незаконно, викрадені ними діти навчаються дистанційно, а лікарів їм викликають додому. Водночас ні поліція, ні соціальні та виконавчі служби не хочуть допомагати мамам отримати можливість бачити власних дітей. Чомусь існує хибна думка, що начебто закон не порушується, адже батьки мають рівні права. Саме тому клієнти Олександра Швеця, а серед них є й доволі заможні та впливові публічні особи, без вагання погоджуються на умови участі в його божевільні та з допомогою бійців ГО «Батько має право» викрадають дітей. Найстрашніше те, що під час викрадення бійці ГО «Батько має право» не гидують насильницькими методами: наносять фізичні травми як мамам, так і самим об’єктам викрадення – маленьким дітям, не кажучи вже про великі психологічні травми (ще вчора люблячий батько, сьогодні кидається на власну дитину з натовпом агресивних чоловіків).
Ілюстрація 4. Напад членів ГО «Батько має право» на одну з мам
Для поважних та платоспроможних клієнтів ГО «Батько має право» договір про обслуговування супроводжується додатком, що регламентує повну конфіденційність. Усі поточні питання членів та клієнтів ГО, обговорення деталей операцій із викрадення дітей відбуваються в закритій групі телеграму. На щастя, у нас з’явився інсайдер у цій групі. У наступному матеріалі ми оприлюднимо зразки листування й імена впливових клієнтів ГО «Батько має право».
Кейси на обслуговування клієнтів ГО «Батько має право»
Усі мами, які втратили своїх дітей через активність ГО «Батько має право», зіштовхнулися майже з типовим сценарієм розвитку подій. Незадовго до викрадення протягом певного періоду батьки, які отримали підтримку Олександра Швеця, припиняють виплачувати аліменти й активно провокують скандали та суперечки щодо своїх зустрічей із дітьми, маніпулюючи увагою до малят. Ігнорування зустрічей з дітьми стають спланованими й системними. Матеріальна підтримка дітей з боку таких батьків припиняється. Згодом батьки, за вказівкою Олександра Швеця, обманом викрадають дітей і через деякий час закликають мам підписати мирову угоду, зміст якої в жодному разі не передбачає інтересів ні дітей, ні мам.
Ілюстрація 5. Зразок пропозиції про підписання мирової угоди
Зазначу, що мама, якій пропонувалося підписати вищезазначену мирову угоду, має роботу, житло, можливість забезпечити дитину всім необхідним та величезний багаж невитраченої любові до власної дитини. Батько вирішив покинути сім’ю заради іншої жінки, залишивши дитину з матір’ю. Після цього продовжував багато років безперешкодно приїжджати та спілкуватись із сином. Та коли постало питання аліментів, він звернувся до ГО «Батько має право» по допомогу і викрав дитину, яка вже більше року не бачить маму. А тепер цій дитині, яка все своє життя проживала з мамою, за умовами ГО, доведеться проходити «перехідний період для адаптації дитини до участі у вихованні матері». Що це, як не знущання чи помста?
Слідом за викраденням батько, обіцяючи матері можливість побачити власну дитину, пропонує підписання кабальної мирової угоди. Але далі ані медіатори, ані фахівці органів опіки та піклування, ані тривалі судові процесі, ані звернення до правоохоронних органів ситуацію не рятують. Діти продовжують знаходитися в ув’язненні своїми ж батьками та не бачать власних мам. У деяких випадках навіть наявність на руках рішення суду про негайне забирання дитини в батька не допомагає матерям щось зробити із ситуацією, адже існують великі прогалини в законодавстві, якими й користуються «батьки з правами».
Серед «успішних кейсів», розроблених Олександром Швецем, є й такі: перебуваючи ще в начебто щасливому шлюбі, після раптового викрадення дитини, мама дізнається про те, що вона вже рік як розлучена судовим рішенням. У татуся на руках є судове рішення про визначення місця проживання дитини з батьком. Мама при цьому вже має боргові зобов’язання по виплаті аліментів батькові, який начебто самостійно виховує дитину, хоча ще вчора вони проживали однією сім’єю.
Для зарубіжних клієнтів ГО «Батько має право» існує інша пропозиція: вони отримують перелік послуг, що включають випуск підроблених документів, зокрема й для дітей, з перспективою їхнього безперешкодного вивезення за кордон.
Абсолютно всі кейси передбачають невід’ємну складову – тортури та виснаження тих мам, які ініціюють пошук дітей і судові процеси, намагаючись повернути викрадених дітей до звичного щасливого життя. Зграя «чоловіків із правами» переслідує таких мам, надсилає повідомлення з образами та погрозами, нападає зненацька під будинком, зриває заплановані зустрічі з дітьми, виставляє претензії. Усе це заради однієї мети: фото- та відеофіксація відповідної реакції мам з перспективою демонстрації в суді їхньої начебто неадекватної поведінки.
Крім того, на «важливі зустрічі», ініційовані соціальними службами та адвокатами обох батьків, прибуває сам Олександр Швець. Від імені чоловіків він особисто веде перемовини з колишніми дружинами підопічних, провокує скандали під час проголошення умов мирових угод, підготовлених адвокатами ГО «Батько має право». Водночас Швець підбурює опоненток до конфліктів, монотонно повторюючи одну фразу: «Дитину ви більше не побачите» (редакція: відеопідтвердження зазначеного є в наявності). Навіщо це робиться? Відповідь знову очевидна. Збираючи компромат та демонструючи в суді докази проти опоненток, за інструкцією Олександра Швеця, адвокати «батьків з правами» посилаються на п. 2 ч. 1 ст. 164 СКУ – підстави позбавлення батьківських прав. Цей «недопрацьований» кейс Швеця до сьогодні результату не приніс: жодна з мам не була позбавлена своїх прав.
Ілюстрація 6. Одна із зустрічей потерпілої з татом, інтереси якого представляє Олександр Швець
Безчинства членів ГО «Батько має право» об’єднали мам, позбавлених можливості бачити своїх дітей та змусили їх до спільних системних дій. На сьогодні створена ГО «Публічний контроль». Її члени представляють інтереси адекватних мам та татусів в громадських радах державних органів, до юрисдикції яких входить врегулювання питань родини та виховання, здоров’я, безпека дітей. ГО «Публічний контроль» паралельно реалізовує інформаційну кампанію, у центрі уваги якої порушення Конституції України, Цивільно-правового кодексу, Сімейного кодексу та прав дітей України зокрема. Разом з іншими громадськими об’єднаннями, ініціативними групами та депутатами Верховної Ради України вже розробляється законопроект «Про внесення змін до деяких законів України», зокрема щодо застосування статті 162 «Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини» Сімейного кодексу України та статті 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини» Кримінального кодексу України стосовно того з батьків, який викрадає малолітніх дітей та позбавляє їх можливості вести повноцінне соціальне життя.
Адвокат Михайло Гончаренко, який співпрацює з ГО «Публічний контроль», коментує стан справ так: «Із боку правоохоронних органів відбувається підміна понять: злочин фізіологічного батька дитини, який самовільно, проти волі дитини та мами дитини, обманним шляхом вивозить дитину в невідомому напрямку й утримує її насильно, розцінюється як «сімейні розбирання». У більшості випадків про місце перебування дитини не знає не тільки мати, а й представники виконавчих служб, правоохоронних органів тощо. До того ж останні діють на користь татам, коли кваліфікують їхню незаконну дію як сімейні розбирання та пропонують мамам вирішувати питання в судовому порядку. У найкращому випадку слідчі дію батьків кваліфікують статтею 356 ККУ: «Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадяни». Але по суті проблему дитини та її безпеки це не вирішує. Отже, законодавчі акти, які мають контролювати правові відносини між батьками дитини на користь її безпеки та здоров’я слід терміново врегульовувати».
Проблема викрадення дітей одним із батьків – це проблема не однієї сім’ї, а цілого суспільства, яке в майбутньому отримає величезну кількість травмованих у дитинстві громадян. А це може мати дуже непередбачувані наслідки не тільки для їхнього здоров’я, а й для формування їхніх сімей. Враховуючи те, що дії психічно не врівноважених членів ГО «Батько має право» набувають ознак загальнонаціонального лиха, цю пухлину з нашого суспільства треба видаляти якомога швидше шляхом внесення змін до законодавства і правильним застосуванням статей Сімейного та Кримінального кодексів. Саме цій темі буде присвячена прес-конференція, яку ГО «Публічний контроль» планує провести цієї осені в одній зі столичних інформаційних агенцій. Далі буде.
Комментарии
