Україна досі живе, можна сказати існує, під перевернутим державним прапором і невластивою світовою назвою.
Щороку 23 серпня Україна святкує день Державного Прапора. Про український національний стяг, його історію і кольори написано багато наукових праць і журналістських статей. Але більшість з них насправді бувають далекі від істини. Відомо, що жовтий і синій кольори в національних символіках притаманні здебільшого морським країнам. Показовими є прапори Швеції, Колумбії, Барбадосу, на якому можна бачити навіть стилізоване зображення тризуба. Давнє українське ім'я Мартин (мар-тин) означає «морський охоронець». Жовтий колір в усі часи у всіх народів символізував сонце, а синій колір символізував воду – два одвічні символи життя. Зображення променистого сонця на блакитному тлі можна бачити на історичному гербі українського Поділля.
В одній з сучасних популярних пісень український гурт «Mad Heads» співає: «Допоки сонце сяє, поки вода тече, надія є...». Ще в далекому 1917 році про жовто-блакитний прапор написав свій патріотичний вірш український поет Олександр Олесь [1878 – 1944]:
Українське військо,
мов з могили встало,
загриміло в бубни,
в сурмоньки заграло,
розгорнуло прапор
сонячно-блакитний,
прапор України!
рідний, заповітний!
На жаль, історична пам'ять українського народу, що за кілька останніх століть втратив десятки мільйонів свого люду, втім еліту нації, з часом спотворилася і частково стерлася. Особливо негативно сприяли цьому жорстокий царський та злочинний більшовицький режими. Таємничо зникла величезна бібліотека Ярослава Мудрого – сховище давніх знань і вірувань русичів-українців, що дало привід для багатьох вигадувати власні версії та історії.
У червонопрапорну добу, коли Україна входила до складу Радянської Імперії, національний жовто-блакитний прапор був під суворою забороною. За його зберігання або використання людей засуджували на довгі десятиліття і відправляли у Сибірські та Соловецькі лагері, з яких мало хто повертався додому живим.
Серед усіх народів тільки пращури українців ще з прадавніх часів вибрали кольори сонця і води життєдайними символами своєї нації. Навіть головний убір і скіпетр єгипетських фараонів прикрашали жовто-сині смуги. І це не просто випадковий збіг, а велика історична таємниця, яка ще чекає на своє відкриття. Слово прапор (па-ра-пор) означає «відображення сонця», саме тому жовтий колір є головним і розташовується зверху. В іспанській мові bandera (ба-ан-дер) означає «душу людську держить (підтримує)».
Прапор української народної республіки 1918 року був жовто-синій. Але прийнятий 28 січня 1992 року Верховною Радою новий державний прапор України виявився перевернутим і став синє-жовтим, символізуючи небо і поле, перевернувши все наше уявлення про нього і нас самих, як древньої нації, перетворивши українців з поклонників життєдайного сонця «Ра» (райдуга – сонячна дуга) і води «Дани» (р. Дніпро – лат. Danapris) в земних хліборобів, іншими словами опустивши нас «з панів у холопи».
В одному з віршів Володимира Сосюри [1897 – 1965] читаємо: «Жовто-блакитний там прапор віє». В романі Уласа Самчука [1905 – 1987] «Волинь» читаємо: «На всіх будинках, на всіх крамницях – жовто-блакитні прапори». Поет Богдан Кравців [1904 – 1975] у своєму вірші «Сімнадцятого року» пише: «І ми із жовто-синіми стяжками ішли походом і славу кричали». Василь Онуфрієнко [1920 – 1992] у своїй поемі «Симон Петлюра» пише: «Петлюрине ім'я... Мов прапор святий жовто-синій». У творі Івана Чайки [1945] «Дзвони над Лютенькою» читаємо: «Над ними розвівався на вітрі жовто-блакитний прапор». У повісті Мирослава Кушніра [1922 – 1945] «Бій під Крутами» читаємо: «Зірвався вітер, і з Софіївської площі залопотів жовто-блакитний прапор над головами юнаків...». Юрій Лавріненко [1905 – 1987] згадує про 1917 рік у творі «Чорна пурга»: «Носили жовто-блакитний прапор Самостійної України». У книзі «При джерелах боротьби» Микола Ковалевський [1892 – 1957] писав: «Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня 1917 року. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами».
У 1992 році відома китайська художниця і громадський діяч Мао Мао звернулася до президента України Леоніда Кравчука з пропозицією поміняти розташування кольорів на синє-жовтому прапорі. Бо якщо вони і далі залишатиметься у такому вигляді, коли символ води знаходиться вгорі, а символ сонця знаходиться під ним, то країну очікуватиме неминуча деградація, хаос, падіння і зрештою крах.
Адже синій колір вгорі і жовтий колір внизу утворюють гектограму «пі», яка згідно класичної китайської Книги перемін «і-цзин» є однією з чотирьох найгірших комбінацій, що означає: «будьте пильними і завбачливими, не беріться за жодну важливу справу, тому що вона радше не збудеться, аніж збудеться, ваше оточення не зрозуміє вас, ви без причин будете сваритися з друзями».
Тобто, вода не повинна затьмарювати світло, як в прямому, так і в переносному значенні. І навпаки, розташування кольорів на прапорі, коли жовтий вгорі, а синій внизу утворює гектограму «тай», що означає «піднесення, посилення, розквіт, добробут, небажане відходить, величне приходить, щастя, благополуччя».
За сонячне небо,
За водну блакить
Боротися треба,
У світі щоб жить.
У 1922 році, коли Україна увійшла до складу СРСР в якості союзної республіки, її державний прапор став червоно-синім. Смугу червоного кольору розмістили вгорі на місці жовтого, що означало владу комуністів. Україна була тоді, незважаючи на величезні жертви серед населення, самою успішною і процвітаючою республікою, мала найбільший соціальний, технічний і аграрний потенціал – цього факту не можливо заперечити.
Однак всього за кілька десятиліть незалежності, живучи під перевернутим прапором, Україна не лише втратила всі свої минулі здобутки і переваги, але опустилася в рейтингу колишніх республік СРСР майже на останнє місце, втягнулася у війну, втратила частину своєї території.
Ось така вона, дивна і непроста українська історія, що кидає тінь на наше трагічне сьогодення. Розташування кольорів на державному прапорі і національність влади грає для країни далеко не останню роль. Адже перевернутий прапор в загальній світовій геральдичній практиці символізує біду, а національна меншина не може бути державотворчою.
Сонце хай світить,
Вода хай журчить,
Хай родяться діти,
Люди, мир бережіть!
Слід також звернути увагу на міжнародне написання назви «Україна» в англійській транскрипції. У 1945 році, коли Україна була союзною республікою, за поданням ідеологічно залежних знавців англійської мови, її назву в Організації Об'єднаних Націй затвердили як Ukraine. В англійській мові родів нема, тому подібне написання означало союзну республіку, а не незалежну країну. Власне так воно тоді і було.
Однак інші країни, назви яких в українській мові мають жіночий рід, пишуться з закінченням, що символізує їхню державність і незалежний статус: Canada, Austria, Australia, Romania, Russia, Botswana, Angola, Gana, Rwanda. Тому, нам необхідно відновити історичну справедливість і змінити назву країни Ukraine (Юкрейн Репаблік) на Ukraina (Юкрейна Кантрі). Зробити все це слід якнайшвидше, оскільки здобувши незалежність у 1991 році Україна досі живе, можна сказати існує, під перевернутим державним прапором і невластивою світовою назвою.
Слава нашій Україні,
І землі, і людям,
Всі ми, браття українці,
Завжди разом будем.
Мова й віра наша спільна
Всіх нас об'єднає,
Запануємо ми вільно
В своїм рідним краю!
Юрко Стрєлков-Серга, Вінниця, Україна, для ТРИБУНЫ НАРОДА.
Комментарии
