|
Аналогия полная с сегодняшней Украиной, только на более высоком уровне исторической спирали развития...
I виріс я на чужині, І сивію в чужому краї: То одинокому мені Здається – кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна… Аж бачу, там тілько добро, Де нас нема. В лиху годину Якось недавно довелось Мені заїхать в Україну, У те найкращеє село… У те, де мати повивала Мене малого і вночі На свічку богу заробляла; Поклони тяжкії б’ючи, Пречистій ставила, молила, Щоб доля добрая любила Її дитину… Добре, мамо, Що ти зарані спать лягла, А то б ти бога прокляла За мій талан. Аж страх погано У тім хорошому селі. Чорніше чорної землі Блукають люди, повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись, Стави бур’яном поросли. Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть!.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . І я, заплакавши, назад Поїхав знову на чужину. І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… Гинуть! Гинуть! У ярмах лицарські сини, А препоганії пани Жидам, братам своїм хорошим, Остатні продають штани… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать – і мовчать! А як не бачиш того лиха, То скрізь здається любо, тихо, І на Україні добро. Меж горами старий Дніпро, Неначе в молоці дитина, Красується, любується На всю Україну. А понад ним зеленіють Широкії села, А у селах у веселих І люде веселі. Воно б, може, так і сталось, Якби не осталось Сліду панського в Украйні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . [Друга половина 1848, Косарал] Тарас Шевченко
 Комментарии | |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
