Такі вони, давні і сакральні українські символи, спотворені політиками.
Щороку 23 серпня, в річницю підписання пакту Молотов-Ріббентроп, Україна святкує день Державного Прапора. Про український національний стяг, його історію і кольори написано багато наукових праць і журналістських статей. Але більшість з них бувають далекі від істини. Жовтий і синій кольори в національних символах притаманні здебільшого морським країнам, таким як Швеція, Колумбія, Барбадос, на прапорі якого можна навіть бачити стилізоване зображення тризуба, прапор Венесуели жовто-синій з червоною смугою, що символізує боротьбу за незалежність. Жовтий колір в усі часи у всіх народів символізував сонце, а синій колір символізував воду — два одвічні символи життя. Зображення променистого сонця на блакитному тлі можна бачити на історичному гербі українського Поділля.
В одній сучасній популярній пісні український гурт Mad Heads співає: «Допоки сонце сяє, поки вода тече, надія є...». Ще в далекому 1917 році про жовто-блакитний прапор написав свій патріотичний вірш український поет Олександр Олесь [1878 – 1944]:
Українське військо,
мов з могили встало,
загриміло в бубни,
в сурмоньки заграло,
розгорнуло прапор
сонячно-блакитний,
прапор України!
рідний, заповітний!
Історична пам’ять українського народу, що століттями потерпав від зовнішнього впливу і втратив десятки мільйонів свого люду, втім еліту нації, з часом спотворилася і частково стерлася. Особливо негативно вплинули жорстокий царський та злочинний більшовицький режими. В червонопрапорну добу, коли Україна входила до складу Радянської Імперії, національний жовто-блакитний прапор був під суворою забороною. За його зберігання або використання людей суворо карали і на довгі роки відправляли у Сибірські та Соловецькі лагері, з яких мало хто повертався додому живим і здоровим.
Серед усіх народів світу тільки пращури українців ще з прадавніх часів обрали кольори сонця і води життєдайними символами своєї нації. Головний убір і скіпетр єгипетських фараонів, адептів міфічної Атлантиди прикрашали жовто-сині смуги і це не просто випадковий збіг, а велика історична таємниця, яка ще чекає на своє відкриття. Назву єгипетського бога сонця Ра знаходимо в українських словах райдуга – сонячна дуга, радість – сонця достатньо. Українське слово прапор (па-ра-пор) означає «відображення сонця», саме тому жовтий колір в ньому головує і має знаходитися зверху. В єгипетській мові слово «ба» означає душу. Іспанською прапор bandera (ба-ан-дер) що означає «душу людську держить (підтримує)».
Прапор української народної республіки, урочисто затверджений в день весняного сонцестояння 22 березня 1918 року був жовто-блакитний. Але прийнятий 28 січня 1992 року прокомуністичною Верховною Радою новий державний прапор України виявився перевернутим і став синє-жовтий, символізуючи небо і пшеничне поле — аграрну Україну, перевернувши уявлення українців про самих себе і свою історію, як древньої нації, перетворивши їх з величних поклонників життєдайних сонця і води в земних хліборобів, опустивши «з панів у холопи». Український поет і письменник Богдан Антонич [1909 – 1937] перед смертю писав:
Хай сонце – прабог всіх релігій,
Золотопере й життєдайне,
Благословить мій дім крилатий,
Накреслю взір його неземний,
Святий, арійський знак таємний,
Накреслю свастику на хаті
І буду спати вже спокійний.
Тут слід пояснити, що свастика (на санскриті स्वस्तिक) це стародавній ведичний символ у вигляді прямокутного рівностороннього хреста з загнутими на дев’яносто градусів кінцями, який зустрічається в багатьох культурах світу. Назва «свастика» походить від санскритських слів su – добре і asti – буття. У слов’ян вона означає побажання «хай щастить». Цей символ дуже поширений і містичним чином пов’язаний з Сонцем. Невластиве використання цього символу з метою насилля і зверхності, призвело до численних людських жертв і руйнувань, оскільки Сонце своєю могутністю жорстоко карає всіх, хто його зневажає і паскудить.
В одному з віршів Володимира Сосюри [1897 – 1965] читаємо: «Жовто-блакитний там прапор віє». В романі Уласа Самчука [1905 – 1987] «Волинь» знаходимо такі слова: «На всіх будинках, на всіх крамницях – жовто-блакитні прапори». Поет Богдан Кравців [1904 – 1975] у своєму вірші «Сімнадцятого року» пише: «І ми із жовто-синіми стяжками ішли походом і славу кричали». Василь Онуфрієнко [1920 – 1992] у своїй поемі «Симон Петлюра» пише: «Петлюрине ім'я... мов прапор святий жовто-синій».
У творі Івана Чайки [1945] «Дзвони над Лютенькою» читаємо: «Над ними розвівався на вітрі жовто-блакитний прапор». У повісті Мирослава Кушніра [1922 – 1945] «Бій під Крутами» читаємо: «Зірвався вітер, і з Софіївської площі залопотів жовто-блакитний прапор над головами юнаків...». Юрій Лавріненко [1905 – 1987] згадує про 1917 рік у творі «Чорна пурга»: «Носили жовто-блакитний прапор Самостійної України». У книзі «При джерелах боротьби» Микола Ковалевський [1892 – 1957] писав: «Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня 1917 року. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами».
У 1992 році відома китайська художниця і громадський діяч Мао Мао звернулася до президента України Леоніда Кравчука з пропозицією змінити розташування кольорів на синє-жовтому прапорі. Бо якщо вони далі залишатимуться у такому вигляді, коли символ води знаходиться вгорі, а символ сонця знаходиться під ним, країну очікуватиме неминуча деградація, хаос, падіння і зрештою крах. Адже синій колір вгорі і жовтий колір внизу утворюють гектограму «пі», яка згідно класичної китайської Книги перемін «і-цзин» є однією з чотирьох найгірших комбінацій, що означає: «будьте пильними і завбачливими, не беріться за жодну важливу справу, тому що вона радше не збудиться, аніж збудиться, ваше оточення не зрозуміє вас, ви без причин будете сваритися з друзями». Тобто, вода не повинна затьмарювати світло, як в прямому, так і переносному значенні. І навпаки, розташування кольорів на прапорі, коли жовтий вгорі, а синій внизу утворює гектограму «тай», що означає «піднесення, посилення, розквіт, добробут, небажане відходить, величне приходить, щастя, благополуччя».
За сонячне небо,
За водну блакить
Боротися треба,
У світі щоб жить.
У 1922 році, коли Україна увійшла до складу СРСР в якості союзної республіки, її державний прапор був червоно-синім. Смугу червоного кольору розмістили вгорі на місці жовтого, що означало владу комуністів. Попри величезні жертви серед населення Україна була тоді самою успішною і процвітаючою республікою, мала найбільший людський, технічний і аграрний потенціал, що є незаперечним фактом. Однак лише за три десятиліття незалежності, живучі під перевернутим прапором і гімном «Ще не вмерла Україна», Україна не лише втратила всі свої минулі здобутки і переваги, але опустилася в рейтингу колишніх республік СРСР на останнє місце, втягнулася у війну, втратила частину своєї території. Такі вони, давні і сакральні українські символи, спотворені політиками.
Розташування кольорів на державному прапорі, слова гімну і етнічна приналежність представників вищої влади має для слов’янської України далеко не останню роль. Перевернутий прапор в загальній світовій геральдичній практиці символізує біду, а національна меншина при владі не може бути державотворчою і патріотичною.
Сонце хай світить,
Вода хай журчить,
Хай родяться діти,
Люди, мир бережіть!
Сподіваюся, що у наших свідомих і патріотичних державотворців дійдуть колись руки і думки до того, щоб змінити слова існуючого державного гімну, написаного ще в далекому 1862 році, коли Україна була поневоленою, а українці були безправною нацією.
Як положим душу й тіло…
Нас уже не буде,
І в країні запанують
Зовсім інші люди.
На закінчення свого невеликого патріотичного твору приведу слова першого куплету написаного мною нового гімну України, в тексті якого намагався уникати різних негативних посилів, історичної невідповідності, військової тематики, зайвої жертовності, адже існуючий гімн, на жаль, увібрав в себе все вищесказане.
Комментарии
