Найбiльша радiсть опанувала Йосипа Вiссарiоновича влiтку 1939 року. Вiн страшенно тiшився, радiв i навiть пiдтанцьовував. Таким Сталiна ще нiколи не бачили. Це сталося в день пiдписання пакту "Рiбентроп-Молотов". Згiдно того договору центральна Європа розподiлялася мiж двома монстрами: мiж СРСР та Нiмеччиною; мiж Сталiном та Гiтлером. Останнiй, з пiдписанням саме цiєї угоди, став на шлях самогубства.
Влаштувавши спiльний кордон з Радянським Союзом (за рахунок роздiленої Польщi ) та протиставивши себе проти всiх цивiлiзованих народів та держав, фюрер пiдписав собi смертельний вирок. Його превентивний удар по СРСР влiтку 1941 тiльки вiдтермiнував дату його самогубства: так чи iнакше через чотири роки йому довелося пусти собi кулю в скроню. В полiтицi такi проколи не допускаються.
Здаеться що в таку ж "росiйську рулетку" зiграв i наш украiнський герой «проффесор» вiд полiтики Вiктор Федорович . Його полiтична неграмотнiсть остаточно вилилася в пiдписання влiтку 2006 українського пакту, так званого «Унiверсалу». Найбiльше радiв тодi iнший підписант -Вiктор: "Жаднiсть фраєра погубила",- подумав вiн собi i неспiшно подався на рiдну пасiку.
Багато аналiтикiв, експертiв та iнших графоманiв вiтчизняного полiтиканства однозначно признали цей факт як поразку помаранчевого фронту. Проте "помаранчевий" генiй (який насправдi проживає у Вашингтонi) так не думав. Американский колективний стратег продумує не на два (як нашi вiтчизнянi аналоги), а як мiнiмум на тридцять два ходи уперед. Тому зрозумiти таку складну комбiнацiю на украiнськiй полiтичнiй шахiвницi дуже тяжко навiть мудрiй людинi. Можна тiльки здогадуватися про якiсь ходи та варiанти. А от розгадати задум гросмейстера практично неможливо. Тому протиставляти американському компютеру свої обмеженi бiло-голобi розумовi можливостi - це вiдвертий шлях до самогубства.
Мишоловка пiд привабливою назвою "Унiверсал" спрацювала надiйно. Клiент-бiлоголубчик дозрiв за час оранжевої колiцiади i проковтнув дешеву наживку. I, що цiкаво, за право залiзти в американську( безкоштовну) пастку клiент запладив добрячого хабаря своїм рiдним українським полiтичним опонентам. I ось, сидячи у мишоловцi цiлою урядовою зграєю (вiдвертих динозаврiв українськоi полiтики), бiло-голубi гризуни так розпоясалися i розжирiли, що на свої гроші стали запрошувать у туж мишоловку цiлу бригаду щурячого складу депутатiв з опозицiних таборiв. Тi кинулися на дармiвщину i остаточно захлопнули пастку. I ось тепер звiдти уже так просто не вилiзти нiкому з них.
****************************
Пiдписавши Унiверсал, Вiктор Федорович взяв на себе вiдповiдальнiсть за все, що вiдбувається в країнi. При цьому своє передвиборче гасло "Краще життя вже сьогоднi" остаточно похоронив: всi негаразди в суспільстві: завищенi тарифи, низькi зарплати та пенсiї, високi цiни, економiчний спад - лягли на його широкi плечi. Вiн це розумiв, але свiдомо обмiняв перспективи дерибану державних ресурсiв у ближчi пять рокiв на вiдповiдальнiсть за розруху та бардак в державi. Все це щедро було профiнансовано його спонсорами та соратниками. Тi просто не захотiли нових виборiв i хоч i мали шанс перемогти та значно покращити свою полiтичну ситуацію проте психологiчно виявилися не готовi пускатися у повторнi виборчi перегони. Тому всi грошi вони вклали .... в Унiверсал та створення величезної антикризової коалиції.
Мало хто розумiє як вiдбувається вiйна. Пересiчний обиватель, пiдкований на уроках iсторiї патрiотичними статейками, розмiрковує собi приблизно так: постав народ на народ - злилися в бою - проявили мужнiсть та героїзм - визначили переможця за праве дiло. Насправдi вiйна (маленька чи велика) за часів князя Ігора чи останнього американського вторгнення в Iрак розраховується до дрiбниць у фiнансовому та iдеологiчному планi. Щоб сходити на половцiв князi тягнули за собою цiлий обоз зацiкавлених купцiв (спонсорiв). Тi щоденно видавали грошi воїнам. Без грошей нiяка дружина нiкуди б не рушила. I не тiльки тому, що жадiбнi до грошей - кошти потрiбнi на зброю, на харчування, на нiчлiг, на розвiдку, на транспортнi витрати (конi не пересуваються на патрiотичних почуттях). Так само i в сучасних вiйнах потрiбнi грошi, причому дуже i дуже великi. I це, звичайно, зрозумiло. За американськими походами стоїть резервний банк. Їм однаково де воювати: в Iраку чи в iншiй краiнi. Вiйни ведуться теж рiзнi: гарячi, холоднi, дипломатичнi, економiчнi i навiть кольоровi. Тому, щоб прийняти участь в будь- якiй вiйнi потрiбна валюта. А вже як хто з противникiв викоритає свiй ресурс, так власне i воюватиме. Можна гарно провести кампанiю, витрати всi грошi на одну атаку i вийти переможцем (калiфом на годину). Але вiйни як правило тривають довго, часто переходячи в затяжнi та тривалi протистояння на виснаження. Тому важливо вмiти правильно вибирати тактику й стратегiю та практично розрахувати фiнансову спроможнiсть.
Нашi регiонали особливо не роздумували: грошей на каолiцiйний "блiцкрiг" потратили не мiряно. Тепер їхнiм спонсорам вже не легко бiгти за обозом i пiдгодовувати полiтичну дружину бiло-голубих дармоїдiв. Вiчувається страшенний брак фiнансових ресурсiв. Їхнi противники навпаки, орiентуючись на резервний банк США (тобто на океан грошей), можуть ходити на вибори хоч через тиждень.
Крiм грошей для вiйни потрiбна iдея (мiф). Iдея обовязково мусить бути свята, божественна, патрiотична. Солдат повинен бути готовим добровiльно вiддати за цю iдею своє життя. Так само, як i населення, повинно всiляко сповiдувати цю iдею та вiддавати постiйно свої симпатiй, ресурси i головне нових солдатiв. Без хорошої ідеi воювати не можливо навiть з хорошим фiнансуванням. Тому, тiльки освяченi благими намiрами, вiйни були переможними (як от хрестовi походи та визвольнi баталiї). Свята iдея непереможна. Порiвняймо древньоримське "хлiба i видовищ" чи сучасне американське "за свiтову демократiю !" з iдеєю Гiтлера про вищiсть арiськой нацiї над iншими народами, якi мали б стати рабами або бути винищенi з лиця землi. Отже бiснуватий фюрер, проголосивши людиноненависницький вiйськовий похiд проти всього свiту, успiшно ...застрiлився. Для вiйни треба вибрати красиву iдею. Ось, наприклад: «боротьба за демократiю, за свободу та братерство !». Унiкальна легенда. Воюй собi з ким i скiльки хочеш. Головне, щоб всi повiрили в твою вибранiсть та демократичнiсть.
Бiло-голубi пiшли на вибори (вiйну) з iдеєю подолати кризу в країнi. Але хiба народ перед тим вiдчував якусь кризу? Ну, жили погано, терпiли нужду, але ж не гинули. Криза - це коли алкоголiк (читай український народ) блює, не може бiльше питии ( i їсти за одно нема чого), впадає в «бiлу гарячку» - тодi криза. Але коли алкоголiк "бухає" кожен день i при цьому тяжко мучиться вiд похмiлля : ще зовсiм не означає кризової ситуації. Тому антикризовий курс антикризової коалицiї вже з самого початку був помилковиим: кризи в державi не було. Iнше гасло донецьких " стабiльнiсть та економiчне зростання" також хибне: народ наш зовсiм не цiкавиться економiкою та її розвитком. Досить взяти до уваги те, що менше нiж 0,5% населення читають чи оглядають економiчнi програми та видання. А ще менше нашi люди розумiють слово стабiльнiсть: стабiльно в нашiй краiнi зростає тiльки заборгованiсть по зарплатах у шахтарiв, а простi люди стабiльно заглядають у свiй гаманець, де на ближчi 10 рокiв нiких позитивних змiн не передбачається. А от бiло-голубi стратеги проголосили, що краще (у цих гаманцях) настане вже сьогоднi. Отже, вся їхня iдеологiя повнiстю провальна.
Добре для вiйни ще запоручитися пiдтримкою союзникiв. Для регiоналiв це могла б бути Росiя. Але Росiя сама перебуває у станi вiйни, причому з тими ж противниками i у ще бiльш скрутних умовах. (Там також вибори на носi). Тому пiдтримку вiд росiян можна отримати хiба моральну. Зрештою, бiло-голубi зовсiм не популяризують росiйську традицiю та росiйський спосiб життя. Вони постiйно говорять про єднiсть України, ходять у вишиванках i спiвають зовсiм не пiд акомпонент балалайок. Так в чому ж їхня iдеологiя, за яку солдати готовi вiддати своє життя ? Помаранчевi вибрали святi iдеї: "за Украiну, за демократiю, за свободу". Своїх опонентiв вони зумiли заклеймити (навiки вiчнi) ганебним тавром "бандити". I ось тепер цi так знанi всiма бандити говорять про стабiльнiсть та подолання кризи.
Ще важливо для вiйни локацiя, себто на якiй територiї вона проходить. Якщо на своїй, то зрозумiло що й стiни допомагають. На чужу територiю треба стягуватинути величезнi ресурси та живi сили. Все це вимагає шалених затрат. Крiм того, весь час iснують всiлякi небезпеки вiд вороже настроеного мiсцевого населення. Оранжевi затягнули бiло-голубих на чужу для них територiю київські майдани та вулицi. Регiонали пiдвозять туди зi Сходу та Пiвдня свої полки. Мiльйони гривень в день потрiбнi для доставки i прогодування 10-ти тисяч пiкетувальникiв. А ще зарплата численним органiзаторам, контролерам, наглядачам, "тиловикам". Для оранжевих взагалi немає потреби проплачувати першi 10 тисяч одиниць бiомаси. Їх киiвськi прихильники вийдуть на "прогулянку" i вже повний Майдан. А наступнi 100 тисяч можна легко пiдвести з довколишнiх областей за дармовi кошти, видiленi на побудову демократiї, i при цьому щей украсти непогано, що завжди трапляється в помаранчево шкiрих Вiйна на чужiй території, чужими методами та за свої кровнi грошi без созникiв та спiвчуваючих - це самогубство.
Вiктор Федорович вiйськових наук не проходив, а закiнчував все бiльше "народнi унiверситети" i оточив себе далеко не кращими стратегами та радниками. Тому зрозумiти кладної вiськово- полiтичної комбiнацiї вiн (со товарiщi) не змогли. Противник умiло навязав їм свою гру (в майдан) i тепер провокує на застосування сили й невеличке кровопролиття i звiсно на злочиннi антидержавнi та антинароднi дiї. Врезультатi, до переможного гасла "бандитам тюрми" скоро додадуть ще бiльш дiєвiше й переконливiше "Геть убивцiв та заклятих ворогiв України". Тодi в бiло-голубого лiдера залишиться два варiанти останнього ходу: примусова поїдзка гелiкоптером (пiд натiвським конвоєм) в Гаагу на довiчне поселенням в пустуючiй тюремнiй камерi iменi Слобадана Мiлошевича або… добровiльний пострiл в скроню. Можна навiть спробувати двiчi (як генерал Кравченко), а можна i встановити свiтовий рекорд - трьома пострiлами у власну голову.
Вiйна - це полiтика, а полiтика - це шахи. В шахи можна грати просто як в домiно (пересувати фiгури по черзi); можна i як у нарди (кидаючи кубики, сподiватися на успiх) Проте справжнi майстри сiдають за шахiвницю тiльки тодi, коли вмiють прораховувати на 10-15 ходiв наперед. Вiктор Федорович у своєму життi звик мабуть бiльше до кидання кубикiв i вiру "на авось". Тому, браво окинувши оком, незавидний рiвень свого супротивника, сiв за шахiвницю. При цьому спонсори i сподвижники поставили весь "банк" саме на регiонала. .Пересуваючи фiгури на шаховiй дошцi українськоi полiтики «по-чапаєвськи», Вiктор Федорович жорстоко прорахувався, ще тодi коли не здогадався, що його опонент Biктор Андрiйович взагалi не вмiє грати. Проте в перервi мiж колекцiонуванням черепкiв "трипiльської" культури вiн акуратно переставляє шаховi фiгури строго за пiдказками вашингтонського гросмейстера. А той, як вже вiдомо, прорахрвує вiдразу на 30 i бiльше ходiв уперед. Так що програш i самогубство неминучi. Братани так просто грошi не дають, навiть на таку благородну справу як гра у полiтичнi шахи.
В нiч з 2 на 3 квiтня 2007 року, АНДРІЙ МИКИТИН (Івано-Франківськ)
Самогубство
Комментарии
